«Дрон від Порошенка ми втратили. Але завдання «із зірочкою» виконали»

Того вечора прилетіло бойове завдання із неабиякою зірочкою: доставити воду і акумуляторні батареї до рації у визначену точку на карті. Мої «кошенята» навіть трохи обурились.

– Командир! Ну ми що, доставка «Глово»? Нам би розібрати групу під@рів на складові частини. А тут вода?

– Що поробиш, дорогі мої? «Асвабадітєлєй» сьогодні будуть крошити хлопці з сусіднього взводу. А у нас трохи інше завдання.

– Для порятунку життя українського воїна немає ціни. 

Хлопці фиркнули: мовляв, «ніякого бойового героїзму», але почали готуватись до виїзду. Є завдання – треба виконувати. Думали, як скинути пляшки води, щоб вони не луснули. Придумали. А скільки пляшок? Скільки там хлопців? Хз…

Чекаємо того, хто привезе акумулятори до радіостанції. Через годину почули звук автівки, яка під’їхала до нашої хати. Я не знаю, скільки років тому хлопцю із геть втомленими очима. Але точно не більше тридцяти. «АПС» (автоматичний пістолет Стєчкіна. – Ред.) у кобурі. Ідеально підігнане і добряче поюзане тактичне спорядження. Одразу видно, що хлопець, який приблизно вдвічі молодший за мене, з війною на «ти».

– Мені потрібен Кіт.

– Я слухаю. Ви напевне Каспер? (Псевдо змінено).

– Так. Я до вас.

– Вже попередили. Скільки там ваших бійців?

– Троє!

– Йобт… Скіііііільки? Всього троє?

– Так. Їх відрізали. Вони тримають позицію вже третю добу. До них ішла група… Не змогли дійти…. Хлопцям би воду та батареї до рацій.

Мої «кошенята» постояли поруч. Послухали. Одразу ж змінили настрій на обличчях та увімкнули мозок на увесь.

– Зробимо, друже. Не турбуйся. Правда, якщо нас не зіб'ють на шляху до цілі.

– Розумію. Але сподіваюсь, що все буде добре. Я вам воду привіз.

– Знущається? Це ми тобі можемо води навалити половину пікапу.

– Дякую… У них вже батареї сідають.

– Нуууу… Зроби ось це! – і даю деякі поради.

– Хм! Ну головааааа! – хлопець сміється!

– Та яка там голова?! Просто так сталось, що колись я був начальником зв'язку батальйону.                                 
Через дві години дрон збили. Але це вже було на зворотньому шляху. А перед цим мої «кошенята» доставили бійцям, які сиділи в окопі, чотири пластикові посилки. Три з водою, одна з батареями.

Хтось напевне скаже: «А який сенс був ганяти дрон вартістю майже мільйон, щоби доставити воду?». Я розумію, що ціну трьох пляшок води і одного дрона навіть порівнювати не можна. Але… Якщо в цю просту формулу додати вартість життя українського солдата, то одразу все стає зрозумілим. Посилки впали не точно, трохи віднесло вітром. Але коли прийшло повідомлення, що першу пляшку з водою знайшли, якось на душі стало спокійно».

Петре Порошенку, вибачте. Але то був дрон, який ви нам подарували. Свою місію він виконав. На жаль, не встиг відправити до пекла окупантів, але врятував життя нашим бійцям!

P.S. Порошенко відреагував на цей допис і пообіцяв передавати на фронт ще більше дронів. «Не перекажу так гарно цю історію, як це розповів мені Олексій Петров. Але хочу, щоб і ви знали, з яких матерій складається життя воїна на фронті. І чому немає в цій формулі дрібниць, – написав Порошенко. – Для порятунку життя українського воїна немає ціни. Олексію, не приймаю вибачень за втрачений дрон. Привезу ще, тільки би вони і далі рятували наших хлопців».

P.P.S. Нещодавно Петро Порошенко передав Олексієві Петрову два ударні дрони «Кажан» разом із повнопривідним пікапом JAC. Ці безпілотники – результат модернізації української техніки, яка виробляється для потреб агропромислового комплексу. Тепер «пташки» можуть нести на собі до 20 кг – приміром, одночасно чотири міни. А дальність польоту БПЛА сягає 7 км.

Олексій ПЕТРОВ, блогер, воїн ЗСУ.