«Якщо буде капітуляція російського уряду, ми зіграємо концерт на красній площі! – обіцяє Іван Леньо і додає: – А зараз ти або в ЗСУ, або для ЗСУ!».
«Колаборанти здавали всіх підряд: проукраїнських, заможних, тих, кого просто недолюблювали»
Український музикант, фронтмен рок-гурту Kozak System Іван Леньо 16 листопада у Facebook повідомив, що залишився ночувати в будинку одного із жителів звільненого від російських окупантів Ізюму Харківської області. Своїми враженнями від побаченого й почутого артист поділився з читачами в дописі «Ізюмська нічна тиша»
Тиша настільки незвична, що аж у вухах дзвенить. Зазвичай у приватних секторах чути гавкіт собак, півні співають, різне птаство, а тут тиша як на цвинтарі.
Будинок, у якому я ночую, пережив окупацію. Точніше, мешканці будинку пізнали на собі всі жахи окупації. Чому не виїхали вчасно? Бо на той момент у них вже жило 12 людей, будинки яких розбомбила авіація. Та й ніхто толком не знав, куди виїжджати, бо фронт рухався з різних боків.
Окупантів через ліс провів місцевий лісник, інакше вони ще довго шукали б можливість переправитися через річку.
Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що вдавалося підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний верстат чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпляли на тросах до гелікоптера.
Гелікоптери робили по десять рейсів на день. У Богдана забрали мотоцикл «Хонда Голд Вінд», який теж не змогли завести, і на сьогодні він продається десь під Калугою на сайті Авіто, з приписом «глупых вопросов не задавать».
Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що вдавалося підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний верстат чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпляли на тросах до гелікоптера.
Взагалі по всій московії продається дуже багато награбованого в Україні. На краю Ізюма стояли фури, в які завантажували все награбоване, і каравани безперешкодно рухалися в бік московії.
Поводили себе окупанти чисто як орда. Набухувались і стріляли заради розваги по вікнах будинків, де бачили, що у вікні горить каганець свічки. Води, газу, світла не було. Виживали ті, в кого в будинку стояв котел на дровах. У таких будинках жило по 20–30 людей.
Колаборанти здавали всіх підряд: проукраїнських, заможних, тих, кого просто недолюблювали. Всіх убитих вивозили в ліс і закопували в загальній могилі.
Ізюм, Маріуполь, Буча… спільниий почерк окупації.
Сьогодні Ізюм помалу приходить до тями після шести місяців окупації. Є світло, днями підключили газ. Але фронт поруч, і його за певних погодних умов чутно.
Снідаємо. Господарі приємні і розумні люди. Видно, що до війни були життєрадісні, веселі, драйвові. Зараз у їхніх очах з’явилося щось, що Мілан Кундера назвав «нестерпна легкість буття».
На прощання обнялися якось особливо. Так обнімаються перед чимось невідомим.
Ізюмська нічна тиша продовжує дзвеніти в памʼяті.
Іван ЛЕНЬО, фронтмен гурту Kоzak System.
