До земляків звертається з вдячністю від родини син педагога – Володимир Фещак.
«Органи КДБ не позбавляли мене своєї «опіки» до останніх днів великої імперії...»: на Волині вшанували видатного краянина
2024-й рік на Горохівщині оголосили роком заслуженого вчителя України Василя Фещака й урочисто відкрили банер із його фото на головній площі колишнього райцентру
А ще цими днями у Волинському обласному видавництві «Надстир’я» побачила світ книга, якої зачекалися не лише волиняни, а й жителі усіх регіонів України й країн, у які доля покликала учнів заслуженого вчителя України Василя Фещака. Вона – про освітянина, зустрічей із котрим школярі чекали в класах, колеги – в учительській, на конференціях, нарадах, науковці – на сторінках альманахів, співаки – на репетиціях, культпрацівники – в драмгуртках і на сцені, декламатори – на престижних конкурсах. Чекали, бо його мудре, кришталево чисте вимовою й щирістю українське слово, красивий баритон повсякчас звучали освідченням Україні й людям, а нам тоді здавалося, що так буде завжди.
…23 жовтня 1995 року на 67-му році життя Василь Васильович відійшов у засвіти. Відтоді не переставав жити у спогадах освітянської родини Горохівщини й тих вдячних вихованців, які навіть мовлене ним звичне досі пам’ятають величним, а книга «Василь Фещак: «Моя душа співала дітям й Україні» покликана увічнити ім’я світоча української освіти.
«…Хочемо видати книгу про батька»
– Ми з вами не знайомі, але зустріньмося. Наша сім’я хоче видати книгу про батька. Маю багато татових праць, сценаріїв, нотаток, листів, спогадів, роздумів… Прошу вас взятися за це, – заінтригував близько двох років тому Володимир Фещак, син мого наставника, якому великою мірою і я завдячую своїм нинішнім професійним хлібом. У старших класах Василь Васильович переконав мене вступати до Львівського державного університету ім. Івана Франка – не лякатися великого конкурсу й високого прохідного балу. Навряд чи повірила б тоді, що матиму честь доторкнутися до тих рукописних скарбів педагога-легенди. І довіку почувалася б невдячною ученицею, якби відмовилася писати Слово про улюбленого вчителя. Переймалася лише тим, що журналістська робота забирала багато часу, працювати над книгою випадало лише пізніми вечорами. А найперше очі прикипіли до щоденника Василя Васильовича – простенького колишнього товстого зошита в клітинку, рясно списаного його рукою. Зачитувалася ним щоразу до пізньої ночі, передруковуючи сторінку за сторінкою. Ніби заново знайомилася з мудрим статним освітянином-красенем, бачачи його щебетливим Васильком-колядником, віршарем, любителем байок і пісеньок у рідному Грушеві, що в Дрогобицькому районі на Львівщині, здібним до всіх навчальних предметів гімназистом, 16-літнім каторжанином у Німеччині, студентом-правдолюбом у Львівському державному університеті імені Івана Франка, що мріяв про вільну Україну… «Цю мрію я ніс між люди, відкривав їм душу, намагався словами Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, рідною піснею будити і підтримувати цю мрію в інших. За це я поплатився аспірантурою на кафедрі української літератури, з якої мене виключили через два місяці після зарахування. За це органи КДБ не позбавляли мене своєї «опіки» до останніх днів великої імперії», – з’явиться невдовзі у щоденнику ще один сумний спогад юності. Однак так мало бути, бо інакше Волинь, можливо, не дочекалась би свого зіркового Вчителя... У 1951-му Василь Фещак отримав направлення на роботу в Лесин край, у Колківську школу.
«Знав вагу навіть найменшого слова...»
– У всіх, хто знав Василя Васильовича, новина про вихід книги викликала трепетні почуття, щемливі спогади, радість і натхнення незабутньо відзначити цю подію, – розповіла про емоції горохівчан учитель-методист, вчитель вищої категорії, двічі відмінник освіти України Софія Пилип’юк. Минулоріч освітянка започаткувала у Горохові Фестиваль української мови і є авторкою його сценаріїв. З її ініціативи вже вдруге поспіль листопад у громаді оголошений місячником боротьби за чистоту української мови.
Ідею презентувати книгу-посвяту Василеві Фещаку в рамках Фестивалю підтримали команда Горохівського міського голови Віктора Годика, голова об’єднаної організації профспілки працівників освіти і науки України працівників Городищенської сільської, Горохівської міської і Мар’янівської селищної територіальних громад Євгенія Карп’як. На засіданні оргкомітету було вирішено оголосити 2024 рік роком заслуженого учителя України Василя Васильовича Фещака й урочисто відкрити банер на головній площі міста, на якому Василь Васильович, за задумом його авторки Мар’яни Білокурець, зображений із книгами.
Намагався словами Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, рідною піснею будити і підтримувати цю мрію в інших. За це я поплатився аспірантурою на кафедрі української літератури, з якої мене виключили через два місяці після зарахування.
«Їх навчав берегти, мов найдорожчі коштовності. Знав вагу навіть найменшого слова. З нами він молитвою й думками» – такими були лейтмотиви виступів біля полотнища заслуженого вчителя України Людмили Мудрак, учнів Василя Фещака – першого заступника голови міської ради Максима Ящукевича й поетки Тетяни Веремчук (Пушкарської), ведучої урочистості, директорки Горохівського будинку дитячої та юнацької творчості Світлани Сов’як.
Фестиваль української мови «У рідній мові доля України», як і годиться, розпочався з велелюдної молитви, до якої закликав священнослужитель Свято-Вознесенського храму Горохова отець Петро Щомак. Віршами, які Софії Пилип’юк підказувало серце, сценарій відтворили ведучі Марія Голод, Віталій Поліщук, Мая Кулай, Олександр Трачук. Озвучення фестивалю забезпечив начальник відділу культури Олександр Шепшелей, авторську «Посвяту» співав Ігор Касько – колега Василя Фещака, а його улюблені пісні виконали зразковий аматорський хор духовного співу «Щедрик» (керівник Людмила Гетьманчук), народний аматорський колектив профспілок України «Освітянка» (керівник Володимир Онищук), народна аматорська чоловіча хорова капела НД «Просвіта» (керівник Тамара Мельник).
«Хай би люди дізналися про мої останні дні, думки й почуття...»
Так заповів на одній зі сторінок свого «Щоденника» наш Учитель. Написав ці слова в Українському науково-дослідному інституті онкології в Києві, де боровся з важкою хворобою. Найперше, мабуть, радіє на Небесах, бо виховав вдячних дітей – синів Володимира й Олександра.
Володимир Фещак був присутній на Фестивалі. Він вдячний горохівчанам за достойне вшанування світлої пам’яті найрідніших людей – батька і мами Марії Василівни, теж освітянки, улюблениці багатьох учнівських поколінь. Один із розділів книги – то посвята їхньому коханню. Рядки з листів юних Василя і Марії ведучі зворушливо читали під мелодію вальсу у виконанні вчителів Яни Курди і Василя Юрчука.
«Умілому диригенту дитячих душ» свій вірш читала Оксана Пилип’юк (Колодій). Про вагомість таланту вчителя у своїй долі розповіла заслужена артистка України Світлана Органіста. Цього дня зал аплодував їй за уривок із роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Ця роль, відшліфована Василем Фещаком, вирізнила її серед вступників до столичного вишу. З неї розпочалася її зіркова акторська висота.
Міркую, що Фестиваль української мови, започаткований у Горохові, варто зробити традиційним. Його засновниця Софія Пилип’юк через газету «Волинь» адресує вдячність за популяризацію творчого слова як влучної зброї у час війни колегам-філологам Євгенії Зубко, Марії Голод, Галині Майко, Наталії Новосад, Асі Янюк, Оксані Пилип’юк, нагородженим Подяками Горохівської міської ради, і всім, хто допомагав порадою, підтримкою, участю. Секретар ради Наталія Ковальчук після свого виступу, як і минулоріч, вручила безцінні подарунки вісьмом учителям Горохівщини – перше видання Українського академічного правопису. Така ініціатива теж гідна бути взірцем.
Зізнаюся: творити книгу було захопливо. За матеріали про Василя Фещака вдячна колективам Колківського й Горохівського ліцеїв №2, за опубліковані душевні спогади – Людмилі Мудрак, Софії Пилип’юк, Євгенії Карп’як, Валентні Волощук (Бердоус), Раїсі Рузак, Тетяні Веремчук (Пушкарській), Оксані Пилип’юк (Колодій), Тамарі Мельник, Оксані Щерблюк (Швайковській), Миколі Лозовику. Дуже ціную великий труд головної редакторки видання з «Надстир’я» Світлани Політило і її колег Світлани Колос та Анастасії Мартинюк.
Дуже хотілося б, щоб у цієї праці було продовження. Заслужений вчитель України Василь Фещак є автором 26 аналітичних наукових праць, понад 200 статей у журналі «Українська мова і література в школі», книги-посібника для педагогів «Пошуки й знахідки вчителя-словесника», співавтором у виданні підручника з української літератури для 9 класу… Його доробок – це велика глиба для дослідження юних і знаних науковців.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ (КРИВЕНЬКА), випускниця Горохівської середньої школи 1986 року, упорядниця книги.
Читайте також: «Сьогодні на Волині розшукують Королеву «Танцю дощу» (Відео)».
