Твоя любов сяє нам сонцем із небес
У день 20 листопада в житті нашої родини тепер довіку безпросвітно сумуватимуть осінь, почуття, мрії…
Рік тому не стало її берегині
Оксани В’ячеславівни ХУДЗИК.
Боляче. Важко. Гірко. Наша рідна відійшла у засвіти в 58 літ. Залишила по собі світлі спогади й незгасну материнську любов.
Була Жінкою-весною, бо завжди тепло було навіть похмурої днини від її щирої усмішки, доброзичливої вдачі і людяності. Коли жила, наша світлиця завжди променилася турботою дружини, маминою ніжністю, сімейним одкровенням і злагодою. У ній завжди розквітали віра у все хороше. Ми знали: слово тендітної жінки мало вагу золота, її мудрість завжди і всюди незрадливо слугувала благословенням, а мамина доброта і молитва були найпотрібнішими оберегами.
Була невтомною на відповідальній посаді начальника відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Горохівського управління Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області. Уміла розуміти колег, хотіла допомогти, шанувала порядність і принциповість, дорожила ввічливістю й професіоналізмом, любила друзів, товариськість й колективізм. Як би не втомлювалася на роботі й у домашніх клопотах, а ми завжди милувалися її вродою, елегантністю, жіночністю, інтелігентністю… Була настільки багатою на щирість і людяність, ніби знала, що надто рано залишить нас, щоб своєю золотою душею стати частинкою Божого Раю.
Пішла з життя тихо, без суєти, без нарікань… Згасла спокійно й гідно, наче зоря, щоб завжди бути нею в наших спогадах.
Пом’яніть, дорогі горохівчани, всі, хто знав нашу рідну за життя. Дякуємо друзям і колегам, які розділили з нами біль важкої втрати на роковинах найдорожчої людини. Спочивай спокійно, дорога дружино, мамо, в Господній оселі. На землі Ти з нами в найгарніших спогадах і молитвах, а Твоя любов сяє нам сонцем із небес.
Чоловік Тарас, син Михайло, донька Анастасія, зять Ігор.
