Оксана Віннік (ліворуч): «Якщо обстріл біля нас – ховаємося в укриття. А якщо далеко, то ні, – продовжуємо готувати. І кров’янка на фото – не куплена, а з передової».
Гуцулка Ксеня з Волині на передовій мріє запекти поросят (Відео)
У 56 років Оксана Віннік (на фото) із села Ворчин Володимирського району відправилася на Схід, щоб смачно годувати наших захисників
«Дітей маю, онуків маю… Що ж я буду вдома сидіти? Хоть щось зроблю для наших хлопців на передовій», – одного разу вирішила Оксана Віннік.
Раніше влітку жінку часто запрошували сезонною кухаркою на бази відпочинку на Шацьких озерах – доводилося готувати на кількасот людей! За освітою пані Оксана агроном-плодоовочівник, все життя працювала агрономом, пізніше – головним бухгалтером у сільраді, була директором комунального підприємства. Але їсти готувати вміє і дуже любить! От вона і подумала: «То наші хлопці на Сході не матимуть чого смачно попоїсти, а я вдома сидітиму – не буде цього!»
Медкомісію проходила таємно від родини, сказала тільки своєму чоловікові Іванові, який, хоч її і підтримав, але, певно, не дуже вірив у те, що дружина пройде всіх лікарів. У військкоматі на неї, каже, дивилися, «як на вимерлого динозавра».
«Коли отримала військовий на руки, тільки тоді призналася своїм дітям, що їду на Схід», – розповідає пані Оксана.
Коли отримала військовий на руки, тільки тоді призналася своїм дітям, що їду на Схід.
В Оксани Володимирівни четверо дітей і восьмеро внуків. Найменшій онучці Олівії 14 вересня виповнилось два місяці, вона з’явилася на світ, коли бабуся вже стала до лав ЗСУ.
У військо, до речі, пані Оксана прийшла з позивним Гуцулка Ксеня, оскільки родом зі Львівщини, на Волинь потрапила 37 років тому за направленням, але у підрозділі її почали називати Валіде (такий офіційний титул – валіде-султан – матері правлячого султана Османської імперії, про який українці масово дізналися із серіалу про Роксолану. – Ред.), служить у медичній роті Волинської бригади тероборони і постійно тішить військових смаколиками.
«Готувати для наших бійців для мене нескладна робота, – розповідає жінка, – але мені хочеться їм запропонувати щось таке святкове, аби вони себе відчували по-домашньому, що про них тут дбають, піклуються. Я не сама варю, у нас команда є (один із її членів – відомий волинський бард Микола Більшевич, – Авт.), ми всі стараємося приготувати для них, як для своїх дітей».
Разом із кількома колегами-кухарями Гуцулка Ксеня забезпечує смачними сніданками, обідами та вечерями і особовий склад медичної роти, і шістдесят бійців, які лікуються в тамтешньому стаціонарі. А якщо вона хоче приготувати щось особливе, смачненьке, то встає о 4-ій годині ранку!
«І хлопці, думаю, задоволені. Вони мені дякують, як виписуються: обнімають, цілують. Як приїжджають, теж заходять, не обходять мене стороною. Напевно, це найкраще, що може бути: ти бачиш в їхніх очах щиру вдячність», – розповідає військова кухарка.
– Пані Оксано, а що приготуєте на «обід Перемоги»? – жартома поцікавилися журналісти.
– Запечемо порося! Або й кілька поросят! Ще не знаю, де ми їх тут візьмемо – але точно запечемо! – усміхається.
Степан БОСИЙ.
Читайте також: «Газета «Волинь» на передовій – це шматочок рідної землі»: найкращі слова у день нашого 84-річчя!.
