Вирвавшись із пекла війни, на Волині робить новими старі речі

Цю симпатичну молоду жінку із глибоким задумливим поглядом в останні місяці доводилося часто бачити. Вона працює спеціалістом з економічних питань виконкому Нововолинської міської ради. Її робочий кабінет розташований на одному поверсі з редакційним кабінетом корпункту.

Хоч минуло більше як півтора року, відколи її сім’я покинула рідний Краматорськ, спогади досі ятряться в душі незагойною раною.

– О 5-й годині ранку 24 лютого перший снаряд неподалік нашої дев’ятиповерхівки сколихнув велику будівлю так, що здавалося, вона піднялася вгору. Від вибухової хвилі я інстинктивно присіла на підлогу, в голові зароїлися страшні думки. Через кілька секунд кинулася до дев’ятирічної доньки Діани, яка міцно спала… Так почалася для мене війна. Трагічнішим був цей зловісний перший день для моїх батьків. Приліт ворожої ракети знищив їхнє помешкання, пропали всі речі. Батьки опинилися під руїнами і тільки дивом залишилися живими…

Як відновити спогади дитинства, які назавжди згоріли фотографіями у батьківській хаті? 

Батько пані Оксани – військовий, тому родина кілька разів змінювала місце проживання. Останні роки жінка, отримавши дипломи педагога і магістра в галузі економіки та юриспруденції, жила в Краматорську, працювала в виконавчих органах влади. Війну її сім’я відчула ще з 2014-го. Адже їхнє місто – за кілька десятків кілометрів від лінії фронту. Вони вже призвичаїлися до глухих віддалених вибухів, періодичного гуркоту, руху військових колон. Від усього цього ставало теж моторошно, та хотілося вірити, що це тимчасово.

Коли розпочалася повномасштабна війна, фактично мешканці Краматорська перебралися у підвали. Діти не ходили в школу. Але й тоді не покидала надія, що ось-ось все закінчиться…

– Та обстріли з кожним днем ставали все жорстокішими, завдавали все більше й більше руйнувань, – згадує пані Оксана. – Тоді, на початку квітня, твердо вирішила: треба виїжджати, переконала в цьому й батьків. На двох з дочкою зібрали одну сумку, куди поклали все найнеобхідніше – і в дорогу: де потягами, де з приватними перевізниками спочатку добралися до Києва, потім – до Львова, а звідти вже – на Волинь. Фактично толком не знали, куди їдемо. Керувалися порадами друзів, у яких були тут знайомі. Вони нас у Нововолинську зустріли, допомогли винайняти житло, обжитися. Роботу знайшла швидко. Прийшла у виконком міської ради, де запропонували цю вакансію. Спочатку було психологічно важко. Адже війна фактично нас вирвала з одного середовища й перемістила в інше. Це важко передати словами – це треба відчути, хоч нікому цього не бажаю. Як відновити спогади дитинства, які назавжди згоріли фотографіями у батьківській хаті? Як пояснити дочці, що вогонь забрав її улюблену ляльку? Як змиритися із втраченими зв’язками з друзями, колегами, сусідами, з якими хтозна чи ще колись зустрінемося?

Пані Оксана розповіла, що вони намагаються підтримувати щонайменшу ниточку зв’язку з усіма, хто там залишився, бо в силу певних обставин не зміг виїхати. Заспокоює їх, ділиться враженнями від нашого краю і волинян.

Жінка радіє з того, що її в Нововолинську прийняли тепло й душевно. Вдалося швидко відновити втрачені документи батьків, і вони вже отримують пенсію. Дочка Діана навчається в місцевому ліцеї №8, захоплюється малюванням, займається у Школі мистецтв. Більше того, вже продемонструвала перші успіхи на всеукраїнських і міжнародних художніх конкурсах.

Читайте також: До масажистки із Донеччини у поліському Буцині вже записуються у чергу.

Коли запитали нашу співрозмовницю, чим вона заповнює свій вільний час, у відповідь почули:

– Я – натура творча. Відраду знаходжу у дивному, на перший погляд, занятті – такому як реставрація старих меблів. Коли «почаклуєш» біля поношеного стільця чи шкільної парти – може з’явитися справжній шедевр (пані Оксана продемонструвала фото своїх робіт). Або, наприклад, з порожньої банки з-під розчинної кави, якщо постаратися, легко зробити оригінальну вазу, з підручних матеріалів – орнамент для настінного годинника.

 

 

Два художники в сім’ї – це чудово: мама і донька висловлюють одна одній свої враження, зауваження, діляться думками і планами. Творчість і художня фантазія допомагає дещо відвернути увагу від важких думок про війну.

У розмові ми час від часу поверталися до їхнього Краматорська: вловлюється ностальгія за тамтешнім краєм, куди жінці хотілося б якнайшвидше повернутися. Але, як зазначила пані Оксана, це може зробити тільки після Перемоги, якої всі чекаємо з нетерпінням.

* – «Цей обліковий запис на сайті volyn.com.ua створений та обслуговується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю відповідальністю редакції газети «Волинь» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».

Алла ЛІСОВА.