Курси НБУ $ 41.40 € 45.14
Гріх безтямно сміється. Історія для душі

«Поклявся: щойно прийде весна, «видере» з подвір’я той злощасний асфальт».

Фото із сайту img.freepik.com.

Гріх безтямно сміється. Історія для душі

Дарка кляла «колхоз», як тільки вміла. Знала, що гріхів собі цим заробляє, але інакше не могла. Бо забрали до «колхозу» все: худобу, реманент, поле. – Де маю сіяти-садити? – запитувала у начальства. – Нас це не касаєцца, – відповідали

Сім’ю треба було годувати. Біда підказала як. Навесні скопала з Митрофаном, чоловіком, подвір’я і посадили картоплю. Тільки стежечки залишили до льоху і криниці.

Восени, коли копали ту нещасну грядку, не по собі ставало. Картопля вродила трохи більшою за біб. Збирала Дарка урожай, згортала хмелиння – і плакала, молилася, проклинала «власть»…

Ті часи все життя млоїли пам’ять і серце. Й коли Тарас, син, хотів заасфальтувати подвір’я, Дарка з Митрофаном були проти. Воно, казали, святе для родини. Від голоду врятувало.

– Подвір’я як подвір’я, – хмикнула невістка Женька. – І коли це було? За царя Гороха.

Сусіди і в заїзді, і на подвір’ї асфальт поклали. Хіба ми гірші чи бідніші?

Перед тим, як відійти у засвіти, Дарка з Митрофаном мали єдине прохання: не капарати подвір’я. Коли ж батьки повмирали, Женька не вгавала:

– Сусіди і в заїзді, і на подвір’ї асфальт поклали. Хіба ми гірші чи бідніші?
– Тато з мамою казали…
– У старих свої дивацтва. Та й минулися вони вже….

Таки впросила.

…Приснилася Тарасові мама. Стояла біля воріт. Сумна. Кликав до хати. Не ступила й кроку. Тільки прошелестіла тихенько:
– Ти ж обіцяв, сину…

…Сніг з дощем за ніч перетворили подвір’я на ковзанку. Вранці Женька мусіла обійти худобу. Не втрималася. Впала. Добряче потовкла руки-ноги, ще й головою вдарилася об асфальт…

…Привіз Тарас дружину з лікарні і не знав, як має далі жити. Женьчині ноги-руки працювали. А голова – ні. «Несповна розуму», – казали про неї в селі й шкодували Тараса та двійко дітей, яких саме пора у світ випускати.

Дивився на дружину і пекло біля серця. Ось він, його гріх, безтямно сміється… Поклявся: щойно прийде весна, «видере» з подвір’я той злощасний асфальт. Ставив свічки у маленькій сільській церковці і просив прощення в батьків. Кликав маму в свої сни. Може, щось порадить, дасть знак. Але вона не приходила…

Читайте також: «Не відлітай, Івасику-Телесику...». Історія для душі.

Реклама Google

Telegram Channel