Оперативно-військова група МГБ вистежила повстанців по слідах на снігу

За описом одного із повстанців, Омелян Харлампович був високого зросту, мав середню тілобудову, обличчя продовгувате, світло-русяве волосся, зачісувався назад. Ходив у шинелі сірого кольору. Озброєний був гвинтівкою, а пізніше автоматом. У 1946 році входив до складу боївки надрайонного референта СБ Берестейщини Євгена. Тоді ж Ясеня призначили кущовим провідником ОУН по Ратному та прилеглих селах. На цій посаді він залучив багатьох людей до боротьби проти сталінської влади.

Протягом кількох років надійним зв’язковим Ясеня був Василь Шура, який жив на околиці Комарового. Пізніше, під час допиту слідчими МГБ, він згадував: «Восени 1944 р. до мене в будинок вночі прийшов бандит ОУН – Харлампович Омелян Дмитрович, під псевдонімом Ясень і з ним ще один бандит. Ясень запитав, що чути в селі, а потім попросив їсти. Я йому відповів, що живу бідно і нічого в мене нема, але він і сам прекрасно це знав і не став від мене вимагати. Ясень та невідомий розповіли мені, що їх метою є побудувати Самостійну Україну і що в цій державі всі люди будуть жити вільно. У цій боротьбі повстанцям ОУН допоможуть США, які незабаром нападуть на СРСР, захоплять цю територію і дадуть можливість побудувати Самостійну Україну. Після цього Ясень та інші бандити бували в мене часто. У 1944–1948 рр. я їм повідомляв інформацію розвідувального характеру, а вони неодноразово роз’яснювали міжнародну обстановку».

За повстанську діяльність Омеляна Харламповича радянська влада жорстоко покарала його рідних. Восени 1946-го батьки Дмитро Каленикович і Юхимія Климівна, дружина Марія Кузьмівна та 16-річна сестра Катерина були вивезені в Акмолінську область Казахстану. Молодший брат Улян зумів заховатися і перейшов у підпілля. Навесні 1947-го родина Харламповичів утекла із заслання і повернулася в Ратнівський район. Батько переховувався у Комаровому, мати – у старшої дочки Марії в Забрідді, а Катерина – в Поступелі. Улітку 1947-го хвору лежачу матір побачив у Марії оперуповноважений райвідділу МГБ Петрушевський, і її знову вивезли в Казахстан. Через кілька місяців мати померла, про це рідним повідомила листом дружина Омеляна. Ясень забрав цей лист собі, коли прийшов провідати сестру разом із Яром.

Житель села Прохід Сидір Антонюк працював у Ратнівській заготівельній конторі та інформував повстанців про обстановку в райцентрі. Від Ясеня отримав завдання купити папір і плівку для фотоапарата. Взимку 1948 року Сидір купив 5 пачок фотопаперу в Луцьку і передав їх через свого брата Брилюка Тараса.

Після призначення Андрія Михалевича (Коса) надрайонним провідником ОУН у квітні 1947-го він здебільшого перебував разом із Ясенем поблизу сіл Прохід, Комарове, Броди, Якушів та Заброди. Сидір Антонюк згадував, що йому було відомо кілька місць, де командири повстанців днювали і переховувалися. Між селами Конище і Броди був стіжок сіна, який стояв на сухому місці. Сіно із середини цього стіжка вибрали, і там спали Ясень і Кос. У кущах проти села Старостине, приблизно за 1 км від шосейної дороги, повстанці зупинялися на дньовки. Там у густому молодому сосняку покладене було сіно, на якому вони відпочивали.

Тіло Ясеня чекісти привезли в Комарове нібито на впізнання, а насправді для залякування людей. Але вночі, коли варта заснула, рідні Харламповича викрали тіло з воза і таємно поховали за селом. 

Свідчення Василя Шури: «З бандитом Косом Ясень уперше прийшов до мене весною 1948 р. вночі, зайшли в будинок, я запалив світло, розпитали мене про обстановку в селі і пояснили мені, за що вони борються».

Пізніше у хаті Шури кілька місяців жила і допомагала по господарству мати Коса Мотрона Терентіївна. Ясень її провідував і подарував чоботи та шерстяну хустку.

Серед помічників Ясеня в документах МГБ згадуються також жителі села Броди Антон Пожар і Ятчук Олександр. Адам Дейнека, працюючи в Заболоттівській конторі «Заготзерно», виписував квитанції на здачу хліба селянам, які це зерно віддавали повстанцям. Житель Прохода Флор Панько був завскладом Ратнівської контори «Заготживсировина» і передавав Ясеню шкіри, з яких Йосип Антонюк шив повстанцям чоботи.

На зустрічі зі зв’язковими та на інші завдання повстанці ходили, як правило, вночі. Один із таких епізодів з участю Ясеня описує Андрій Михалевич, який у той час використовував псевдо «13». У його архіві збереглася справа №5 СБ надрайону «Балка» Ковельської округи ОУН з описом арешту та характеристикою на уповноваженого Міністерства заготівель УРСР у Ратнівському районі.

«Дня 22.04.1948 р. повстанці в числі трьох осіб під командуванням «13» зайшли до селянина М.М. села Забріддя для залагодження певної справи. Постукали у вікно, господар не відчиняє, питає: «Хто там такий?». Коли була відповідь: «Ми повстанці», – то в тому часі почувся вистріл із хати. У відповідь у хату посипались кулі з автомата. В хаті зчинилась метушня. Господар кричить: «Не стріляй!». Повстанці крикнули: «Хто в хаті є озброєний, здавайтесь, бо кидаємо в хату гранати». Господар, боячись у хаті, що гранати нароблять багато каліцтва, вирвав кріса із рук уповмінзагу Н і віддав повстанцям. По деякому часі з хати вийшов із піднятими руками агент уповмінзагу Н, якого зв’язали і відвели в заслужене йому місце».

У характеристиці на страченого активіста згадується, що він народився 1928 року в селі Комарове Ратнівського району. «В 1945–1947 рр. ходив з большевиками на облави як тереновий. Від осені 1947 р. поступив на працю агентом уповмінзагу на с. Забріддя і Якуші. В часі своєї праці виявив велику солідність у роботі: ходив по хлівах, переписував корови, в кого находив незаписані корови – забирав. Переписував жорна і т. п. За час своєї служби забрав 8 коров у с. Забрідді, 5 коров у с. Якушах та 2 корови у с. Комарові.

Постій, дня 23. 04. 48 р. /13/ »

До цього красномовного документа варто додати, що селяни змушені були ховати частину худоби, оскільки за неї накладали великі податки. Омелян пізніше згадував, що куля після пострілу радянського активіста просвистіла у нього біля голови, самого ж активіста «пустили в річку за водою». Зі свідчень Сидора Антонюка відомо, що Ясень брав участь у ліквідації кількох комуністів, які займали керівні посади в органах влади. Разом із Косом планував напад на редакцію районної газети «Сталінським шляхом», щоб забрати друкарське обладнання. Але ці плани зірвалися через викриття чекістами ратнівської підпільної групи ОУН у вересні 1948-го. А незабаром і сам Ясень загинув.     

Довідка

У ніч з 23 на 24 листопада 1948 року оперативно-військова група райвідділу МГБ в с. Комарове на свіжому снігу виявила два людських сліди. Сліди підвели до будинку Антонюка Макара Тарасовича. По сліду було видно, що невідомі заходили в його будинок. Йдучи далі по сліду, оперативно-військова група на х. Невище Забродівської сільської ради, в будинку Гудемчука Уляна Дем’яновича виявила двох бандитів ОУН. Один із них, Ясень –

Харлампович Омелян Дмитрович, був убитий, другий, Павло – Олексюк Максим Карпович, був поранений.

Начальник Ратнівського РО МГБ капітан Мінєєв.

Коли повстанці були оточені, вони зняли із себе верхній одяг та чоботи і кинулися на прорив. Омелян був убитий відразу, а Максим отримав поранення в ногу та руку, обморозив пальці на ногах, але втік від переслідування.

Ганна Грищук, яка жила деякий час із ним у схроні, згадувала, що навіть через рік рана на нозі повністю ще не зажила і її треба було перев’язувати, а на пальцях не було нігтів.

Повстанці запідозрили у зраді жінку Макара Антонюка, яка в день облави чергувала у сільській раді. Її побили і попередили, що вб’ють, як тільки отримають підтвердження, що через неї загинув Ясень: «Ти була в сільраді, нас видала і ти винна, через тебе вбили нашого командира, а другого поранили».

Після цього Антонюки почали ховатися в чужих людей, але через тиждень повстанці знайшли їх у селі Прохід і пояснили, що вони все тепер знають і, що Антонюки можуть їхати додому і спокійно жити. Але ті були настільки налякані, що ще цілу зиму ховалися по ночах у сусідів.

Тіло Ясеня чекісти привезли в Комарове нібито на впізнання, а насправді для залякування людей. Але вночі, коли варта заснула, рідні Харламповича викрали тіло з воза і таємно поховали за селом. На місці поховання було встановлено хрест. На кладовище прах Омеляна не переносили, тому що боялися політичних переслідувань, а також чекісти поширили чутку, що нібито могила замінована.

Справу Омеляна Харламповича продовжив його молодший брат Улян. Він улітку 1947-го приєднався до повстанців і воював у боївках Панаса, Сулими та Зоренка. У квітні 1949 року був важко поранений і потрапив у полон.

Військовим трибуналом засуджений до ув’язнення у виправно-трудових таборах на 25 літ. У 1956-му термін ув’язнення скоротили до 8 років. Пізніше він виїхав у Кокчетавську область, де перебували у засланні його рідні. 15 вересня 1995-го Улян Харлампович звертався в Управління СБУ у Волинській області за довідкою про реабілітацію, однак отримав відповідь, що згідно з висновком прокуратури від 1994 року він був засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає. В незалежній Україні боротьба за незалежність України ще довго вважалася тяжким злочином.

У червні нинішнього року Омелян Харлампович несподіваним чином нагадав про себе. Його останки були випадково відкопані під час земляних робіт. Племінник Ясеня – Адам Харлампович – організував перепоховання праху на кладовищі села Комарове.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

Читайте також: Померла легендарна зв’язкова УПА з Волині.