«Врятувати рядового Фіна»: поранений воїн 14 днів сам утримував позицію

– Після одного з російських штурмів у підрозділі, де служив Фін, було багато поранених і, на жаль, загиблих. Виводити поранених з поля бою доводилося під шквальним вогнем ворога. Спочатку евакуювали найважчих. Фін, незважаючи на серйозне поранення, сказав: «Мене заберете останнім», – розповів в ефірі телемарафону командир 80-ї ОДШБ Юрій.

Коли в окопі залишався лише один Сергій Споденюк, ворог наблизився впритул до наших позицій. Вивести з-під обстрілу пораненого бійця більше не було змоги.

– Фін знав, що, швидше за все, йому не врятуватися, – продовжує свою розповідь Юрій. – У будь-якому разі на нього чекала смерть. Окупанти зазвичай не брали в полон наших солдатів: катували, а потім убивали. Єдиний, хоча й мізерний шанс на порятунок у Сергія був лише один – викликати вогонь на себе… Фін попросив ударити по позиції, на якій він перебував, з усіх гармат. «Ти впевнений, братику?» – запитав я. «Так. Бийте», – твердо відповів Фін. Хвилини, які минули після нашого обстрілу до того моменту, коли він знову вийшов на зв’язок, здавалися вічністю. Як ми раділи, коли запрацювала рація і Сергій сказав лише одне слово: «Живий».

Завдяки тому, що Фін викликав вогонь на себе, загинуло багато російських окупантів. Але втрати не зупинили ворога, він продовжував атакувати позицію, не знаючи, що її утримує лише один поранений боєць.

– Фін ще п'ять разів викликав вогонь на себе, – згадує Юрій. – Шансів на те, щоб вижити, у Сергія залишалося все менше. Проте наші медики не полишали спроб врятувати Фіна. Без перебільшення скажу, що були задіяні великі сили. Прямо як у фільмі «Врятувати рядового Раяна». Тільки у нас — «Врятувати рядового Фіна».

Усі дні, поки побратими намагалися дістатися до окопу Сергія, він перебував там без їжі та води. До того ж було холодно.

Коли Фін відповів, що спробує, я вимкнув рацію і сказав, звертаючись до Бога: «Господи, якщо Ти допоможеш і Фін залишиться живим, я кину курити».

Виручали дрони. З їхньою допомогою побратими скидали в окоп до Фіна воду в пляшках, енергетичні батончики, болезаспокійливі ліки та батарейки для рації. Щоб російські окупанти не виявили його точного місцезнаходження,

Сергій зберігав режим тиші. І лише у визначений час на кілька секунд раз на день виходив на зв’язок по рації.

– Останні чотири дні Фін пролежав серед трупів окупантів. Воду та їжу доставляти вже не було жодної можливості, – продовжує Юрій. – У якийсь момент ми зрозуміли, що ворог не дасть нам підійти близько до нього. Довелося приймати важке рішення. Під час чергового сеансу зв’язку я сказав Сергієві: «Усе. До тебе ніхто не прийде. Щоб врятуватися, маєш лише єдину можливість – повзи до наших позицій сам. Дрон показуватиме напрямок. Наші хлопці своєю чергою пробиратимуться назустріч». А там, нагадаю, мінне поле. Завдання дуже складне. Але це був останній шанс.

Коли Фін відповів, що спробує, я вимкнув рацію і сказав, звертаючись до Бога: «Господи, якщо Ти допоможеш і Фін залишиться живим, я кину курити».

– Ми не відразу побачили його, – згадує боєць на ім’я Артем. – Фін нас побачив першим. Закричав радісно: «Це я!». Далі вже було легше. Де необхідно, ми повзли. Де було можна піднятися, я брав його під руки, а Фін хапав мене за шию. Так і дісталися до безпечного місця.

– Фін урятувався, – усміхається Юрій. – А я, до речі, як і пообіцяв Богу, вже не курю.

Сергій Споденюк зараз у госпіталі відновлюється після поранення. У бесіді з журналістами сказав, що героєм себе не вважає.

– Я навіть і близько не порівнюватиму себе з тими, хто мене рятував, – каже Фін. – Мені з ними й поруч не стояти. Ці хлопці – люди високого духу. Не знаю, чим вони керувалися, коли раз по раз намагалися витягти мене з цього пекла. А я що? Я був майже впевнений, що звідти не вийду. Не хочу робити з себе героя. Коли вирішили, що я самотужки добиратимуся до своїх, узяв із собою дві гранати й поповз. Іти самостійно, навіть якби й дозволяла безпекова ситуація, я б не зміг, бо обидві ноги були посічені осколками…

Василь КІТ.