Україну атакують ракети і... «Слово пацана»
Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ
«На підлітків виливається купа претензій – чому, мовляв, ви такі тупі? А «Свати 7», бл..., хто дивився за кілька місяців до вторгнення?» – артоглядачка Лєна Чиченіна пропонує тим українським публічним персонам, які критикують підлітків за «Слово пацана», «подивитися на себе».
…ницістю польських перевізників, які блокують кордон
Втішився, коли побачив, як «Укрзалізниця» готується переправляти заблоковані на кордоні з Польщею українські вантажівки поїздами. Несподіваний і креативний хід із боку України.
Так само несподіваним, але підступним ходом із боку Польщі було самЕ блокування кордону їхніми перевізниками, які злякались конкуренції. Колись Західна Європа не побоялась впустити до себе польських, угорських чи словацьких далекобійників, але ті, гарно влаштувавшись у ЄС, не хочуть проявляти таку ж гостинність щодо українських колег.
Причому час для блокування його ініціатори обрали ідеальний – вдарили в момент, коли у Варшаві змінюється влада. Це як у 2014-му росіяни анексували Крим, коли в Україні виникло міжвладдя.
На щастя, Європейський Союз твердий – Польща має розблокувати дорогу і виконувати рішення про «транспортний безвіз» для України. Адже цей «безвіз» – це про солідарність із воюючою країною, порти якої перекрили російські терористи-пірати. Солідарність – це ж таке польське слово, асоціюється саме з цією країною! Але, на жаль, не зараз. І це не вкладається в голову.
Колись Західна Європа не побоялася впустити до себе польських, угорських чи словацьких далекобійників, але ті, гарно влаштувавшись у ЄС, не хочуть проявляти таку ж гостинність щодо українських колег.
Від кого – від кого, але від поляків такого не чекали. Кров поранених та вбитих на фронті українців – на совісті і тих, хто блокує кордон. Таку страшну ціну платять наші воїни за додаткові 10 злотих у кишені якогось польського перевізника, якому не вистачає мізків і совісті усвідомити, що якщо впаде Україна, то потім уже він сам чи його діти платитимуть своєю кров’ю, коли москва пожене на
Польщу мільйони своїх орків та насильно мобілізованих українців. Як можна бути байдужим до того, що на кордоні стоять у чергах життєво важливі – у буквальному розумінні! – дрони, машини, тепловізори тощо?
Не хочеться думати, що Польщею як державою, яка найбільше помагала на початку вторгнення, керував лише страх, а не солідарність. А коли стало ясно, що українці тримають фронт, то вирішили, що можна в каламутній воді і рибку половити… Гидко.
Але добре, що нарешті у Варшаві завершується такий тривалий процес передачі влади і формування нового уряду. Сподіваюсь, лідер коаліції, яка перемогла, Дональд Туск, давній друг України, покаже, що в Польщі є влада, яка не боїться купки диверсантів, бо протестувальниками їх назвати язик не повертається.
…якою має бути відповідь на вірусний серіал із імперії зла
В Україні б’ють на сполох – наші підлітки підсіли на новий російський кримінальний серіал «Слово пацана». А пісня з цього фільму стала однією з найпопулярніших в Україні.
«Не дивіться це!» – закликали навіть у Міністерстві культури та інформполітики. «Пам’ятаємо, що, пускаючи російський контент у наш інформаційний простір, ми програємо. Наша велика Перемога складається з маленьких виборів на користь України», – попередили у відомстві.
Не знаю, чи вбережуть когось такі застереження від перегляду, чи навпаки – ще більше підігріють інтерес до пропагандистського серіалу (а інших на росії і не буває), але військові пишуть, що «Слово пацана» наші хлопці дивляться навіть в окопах!
Ми, звісно, не маємо права програти росії свій інформаційно-культурний простір. Проте вважаю, що популярність «Слова пацана» – це, так би мовити, ще не «кінець світу».
До 2014 року, перетнувши офіційний російсько-український кордон, ви не перетинали мовно-культурний. Бо російський продукт не просто був присутній в Україні, він тотально домінував. Від нього не можна було сховатись, у нього насильно занурювали, його насаджували. На радіо з обох боків кордону звучала однакова музика, яку оголошували однією і тією ж російською мовою. В телевізорі були безперервні московські серіали з обов’язковим ненав’язливим портретом путіна в кабінеті якогось начальника. Пам’ятаю, як я заввиграшки цитував героїв «Бригади», як і якийсь Вася у російській глибинці. Їхні артисти зривали аншлаги в усіх обласних центрах України. Жодної колядки на Різдво на центральних українських каналах було не знайти, зате обов’язково був варіант якогось чергового «голубого огонька». Ну і ви, звісно ж, пам’ятаєте книжкову навалу отих Донцових та Марініних. І... де це все?
Відгородитись від російського на 100 відсотків не вийде в сучасному світі, це неможливо. Втім, достатньо перестати безперервно та безальтернативно «розстрілювати» українців російським культурно-інформаційним продуктом. І наша держава на шляху до того, щоб упоратись із цим завданням. Згадайте, як ще недавно ми билися за кожен додатковий процент україномовної музики на радіо чи фільмів у кінотеатрах, а зараз українська мова там – це природний стан. Українці більше не виростають у публічному російському культурному середовищі. Ні держава, ні суспільство у своїй масі більше його не толерує, агресивно не нав’язує, не рекламує. Такий писаний і неписаний консенсус.
А російський серіал на власному гаджеті – це, звісно, прикрий, але таки приватний вибір кожного, включаючи солдата в окопі. Як і який-небудь польський чи американський серіал. На тлі публічно переважаючого українського продукту. Просто важливо, щоб цей процес не зупинявся і всього якісного українського ставало більше.
А щодо мене, то серіал «Слово пацана» я не подивився. Не з принципу. Просто НЕ МОЖУ. Десь на п’ятій хвилині починає нудити від будь-якого російського кіно. Ще з 2014-го. Просто перестала заходити їхня стилістика та естетика. Алергія якась чи що…
