«Діти, тато наш воює, Молимось, щоб повернувся він!..» (Відео)

На Різдво, на Святий Вечір

Позбиралася малеча,

Мати кутю вже поставила на стіл...

В хаті в нас когось бракує –

Діти, тато наш воює, Молимось, щоб повернувся він!..

Молимось, щоб повернувся він!..

Цьогоріч Україна вперше святкує Різдво з цивілізованим світом. Але якщо через кілька днів по всій планеті залунає Carol of the Bells – «Дзвінка колядка» з її такими казковими словами: «Для всіх родин Лунає дзвін, Казку Різдва Розповіда. Дзвони і спів Йдуть звідусіль. Різдво прийшло, Мир принесло...»  – то українці повторюють-шепочуть «Молитву на Різдво» воїна Зиновія Медюха, де «Оленка зачекалась свого тата».

Саме завдяки таким татам кровопивця путін і не зумів поставити на коліна Україну. Поранив, знекровив, але не здолав. І не здолає! Про це і будуть головні наші молитви на нинішнє Різдво. Але хай планета знає, що найчарівнішу пісню про це свято народження Сина Божого створив українець. Із цієї історії ми і розпочинаємо нинішній номер.

Автора «Щедрика» – найвідомішої колядки світу – убив чекіст і забрав його чоботи

А за кілька днів до смерті Миколі Леонтовичу (1877–1921) ворожка сказала, що його лінія життя «немов скоро кінчається»

 5 жовтня 1921 року у нью-йоркському Carnegie Hall презентували композицію «Щедрик», яку за народними мотивами створив український композитор Микола Леонтович, і різдвяна пісня почала свою впевнену ходу планетою. Однак композитор не дожив до знаменного дня кілька місяців. У січні того ж року у рідній батьківській хаті Миколу Леонтовича убив агент Гайсинського повітового ЧК Афанасій Грищенко…

Перед пострілом бандит попросив написати ноти «Інтернаціоналу»…

Через нестатки влітку 1919-го дружина Миколи Леонтовича Клавдія з двома доньками залишили Київ і повернулись у Тульчин на Вінниччину. Сам Леонтович не міг себе відірвати від насиченого музичного життя у великому місті, хоча платню одержував мізерну. Однак уже восени у «благенькому літньому пальтечку», як згадував його друг Гнат Яструбецький, застуджений та змарнілий, композитор теж вирушив у Тульчин. Пішки!
З’єднавшись із сім’єю, пішов учителювати у місцеву трудову школу, створену на базі єпархіального училища. Але грошей все одно бракувало. Діти недоїдали. Микола Леонтович вирішив іти до батька в рідне село Марківку з надією принести трохи харчів. Не знав, що іде по свою смерть…

Дорогою до батьківської хати навідав колегу Якима Греха, а також завернув у село Стражгород до своєї учениці Надії Танашевич. Разом із Надією він працював над народно-фантастичною оперою у трьох діях «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка.

– Вона наспівала мені багато пісень, – розповідав про Надію Якимові Греху.  – Може, полюбила старого-лисого. Нехай любить, буде краще писати текст. Любов – поезія, це найкращі переживання кожної людини.
Після обіду мама Надії задля розваги взялась ворожити Миколі Леонтовичу: «У Вас рука артистична. Лінія таланту ясно позначена. Лінія любові дуже мала. І от тепер щось печальне зазначено на Вашій руці, от тут, на лінії життя. Якось так, немов вона скоро Вам кінчається…». Леонтович віджартувався: «Значить, коли буду від вас іти із лісу вийде бандит мене вбивати, то скажу йому: «Е, ні! Стій. Матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити».

…Коли композитор дістався хати батька-священника, туди ж на нічліг попросився і Афанасій Грищенко, агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем, якому видали кошти і відправили в район для створення мережі інформаторів. Їх поклали спати в одній кімнаті. Леонтович допізна грав бандиту, і чекіст навіть попросив написати йому ноти «Інтернаціоналу» – вони так і залишились лежати на столі. А над ранок пролунав постріл… Убивця втік, зв’язавши рідних.

«Секретно-116. Тов. Начальнику Подольской Губернской милиции РАПОРТ. В ночь на 23-е января агент уездЧЕКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости, Николая Леонтовича 43–х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной Советской Милиции (підпис)», – такі сухі відомості залишились в одному з документів.

«Леонтовича убито. Жаль сухий у мене. Дико», – записав у щоденнику 27 січня 1921-го поет Павло Тичина, який знав композитора. Пізніше він ще згадує про трагедію: «Виписую ноти для хору. Музика Леонтовича. Чудно. Уся Україна заспівала Леонтовича. А що йому, Миколі Дмитровичу? Лежить у труні, нікому не потрібний. Тихим будеш – тебе уб’ють. Сильним станеш – повинен убивать. От в чім логіка життя».

За однією з версій, убивство великого композитора було спланованим. Адже є спогади очевидців, що Леонтович хотів емігрувати. А тодішня влада не могла цього допустити.

Кажуть, що поховали Миколу Леонтовича босим. Його чоботи вкрав убивця-чекіст…

Як створювався різдвяний шедевр

Микола Леонтович народився 13 січня 1877-го в селі Монастирок теперішнього Немирівського району на Вінниччині. Над обробкою «Щедрика» працював практично все життя. Початкова версія пісні з’явилась у 1901 році. Вперше була виконана 1916-го хором Київського університету. Відтоді її стали масово співати інші колективи. 5 жовтня 1921 року «Щедрик» був презентований на концерті в Carnegie Hall в Нью-Йорку. 1936-го композитор Петро Вільховський, який працював на радіо NBC, записав англійську версію «Carol of the Bells» («Колядка дзвонів» або «Дзвінка коляда»). Під цією назвою мелодія українського «Щедрика» стала всесвітньо відомою.

Батько, дід і прадід композитора були священниками. Мати – Марія Йосипівна – гарно співала. Брат Олександр і сестра Марія стали професійними співаками, ще одна сестра Олена вчилася у класі фортепіано Київської консерваторії, інша – Вікторія – грала на кількох інструментах.

Микола Леонтович відмовився від сану. Після Кам’янець-Подільської духовної семінарії став учителем двокласної школи у Чукові (тепер Немирівський район). Заснував шкільний оркестр і всі власні кошти витрачав на музичні інструменти для учнів. Купив 5 скрипок, віолончель, флейту, корнет і тромбон (із місячною зарплатою у 27 крб за кожен інструмент віддавав по 25–40 крб). Після Чукова йому доводилося працювати ще у теперішньому Бахмуті на Донбасі, Тульчині на Вінниччині та Києві.

Текст рапорту, що розкрив ім’я вбивці композитора, було оприлюднено лише у 1997 році.

Василь РОГУЦЬКИЙ.

Читайте також: Воїн-десантник у Києві створив найбільший в Україні тризуб із дідухів.