Такі малі, а вже знають, що таке війна. І ярмарок – не різдвяний, а такий…

– Що то за дитинство у тих школяриків тепер! Такі малі, а вже знають, що таке війна. І ярмарок – не різдвяний,  а такий… За що це нашим дітям?

Подруга з-за кордону, як дізналася, що ми з дітьми печемо кекси у школу, щоб заробити гроші на автівку для нашої армії, не втрималася від такого печального коментаря. Подумалося тоді, ми тут, в Україні, настільки звикли до таких ярмарків і до новин про те, що в одному ліцеї аж на дрон зібрали, а в іншому замахнулися на позашляховик, що й не задумуємося уже над унікальністю, незвичайністю таких акцій.

Дійсність така, що шкільні колективи (як і інші) – дуже великі молодці, що долучилися до волонтерського руху і не перший рік тримають марку. На рівні сімейного життя ярмарок задля ЗСУ – це надзвичайно важлива подія.

Звичайно, у нас був вибір, який запропонували у класі деякі батьки: хто хоче й може пекти смаколики, щоб вторгувати за них якісь кошти, – той готує, а хто не може і не має коли – здає гроші. Посеред робочого тижня друге є простішим. Але гроші з маминого чи татового гаманця, знаю, абсолютно позбавлені моменту причетності дитини до життя (хоч як це гучно звучить) своєї держави. (Ярмарок задля ЗСУ – це шанс для нас хоч якось впливати на важку дійсність).

Тож пізнього вечора напередодні шкільного ярмарку ми із сином-першокласником та донькою-підлітком шпорталися на кухні, припорошеній борошном. Діти прикрашали напечені кекси глазур’ю та кольоровими посипками, перемовлялися поміж собою, як було би гарніше. І хоч та посипка хрускотіла в нас під ногами, деякі кекси з погляду кулінара-профі були більш кумедними, аніж вишуканими (а ще ми мусили змістити вечірню казку й сон), підготовка до ярмарку в нашому домі була саме такою, як треба.

Діти доклали своїх зусиль до справи, яка була маленькою на нашій невеличкій кухні, але великою, сподіваюся, за тим, що залишалося у їхніх думках. Їм це було приємно і важливо. І мені теж.

Звісно, ми повинні оберігати наших дітей від важких емоцій, фото й відео, які травмують. Але це не те ж, що намагатися заховати їх під ковпак невідомості, тим паче що таке й неможливо. І коли до війни ми сприймали Різдвяну пору як незайве нагадування про час добрих справ і благодійності, то тепер сам Бог велів донатити ще активніше на ЗСУ, для людей, які втратили свій дім, заради самих себе, настирливо, з надією та великою вірою.

Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова – 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама 4 дітей.

Читайте також: Як волинська журналістка за кордоном стала «мільйонеркою»​.