Різдвяній традиції волинської родини – вже 200 літ
Якось упродовж багатьох років і не спадало на думку, щоб поділитися нею із широким загалом. А вона, як я усвідомлюю з розповіді своєї бабусі Даринки (так її називали за маленький зріст), має глибоке коріння. Моя бабуся, яка народилася в 1876-му, перейняла її від своєї мами Ганни. То, як я прикинув, наша родина дотримується цієї традиції не менше як 200 літ.
Чув із дитинства вірш, який читала моя сестра Женя, потім – Катя, а згодом від неї перейняв естафету я. Тобто ця честь випадала наймолодшому в сім’ї. Коли у мене вже була своя родина, то і в нас так утвердилося.
Естафета переходила від дочки до онука, а зараз її вже підхопила правнучка. Читали ми ці рядки на коляду, перед тим, як покуштувати куті. Ось ці слова:
«Вже Різдво надходить, Свіжий хліб печеться. Побачила це кутя та й собі сміється. А на тоє диво свіже сіно каже: «Нині та й на мене чиєсь тіло ляже». Так уже ведеться ще з першого віку, Що Христос родився в виді чоловіка. На сіні лежав він, сіном укривався. Сіно його гріло, а він усміхався. Хай традиція ця давня живе й в двадцять першім, Щоб Ісус і Матір Божа жили в нашім серці!».
Вже Різдво надходить, свіжий хліб печеться...
Оскільки мова зайшла про коляду (а в цьому році ми починаємо відзначати її за новим, Юліанським, календарем), то хочу сказати, що коляду я святкую так по можливості все життя. Адже народився 24 грудня. Правда, у воєнні роки, в повоєння та в студенські літа було якось не до цього. А от коли вже одружився, то в своїй сім’ї святкували і святкуємо постійно. Десять літ тому почали ставити в хаті в цей день ялинку. Торік 24 грудня вперше на столі була кутя. Ну а в цьому році, як кажуть, і сам Бог велів.
Тож вітаю колектив редакції газети «Волинь» із Різдвом Христовим та Новим роком!
Арсентій БОРИТЮК, мешканець міста Устилуг, читач газети «Волинь» з 1946 року.
