«Якщо не я, то хто» – Володимир Іванович із когорти таких людей.
А фронтовий Директор із Волині ще з 7 років перевіряв зошити з мамою-вчителькою
Дуже важко додзвонитися туди, де за надійними плечами директора Ржищівської гімназії Мар’янівської територіальної громади Володимира Шанковського і його бойових побратимів Україна не перестає працювати, вчити дітей, допомагати ЗСУ і мріяти про Перемогу та мирне життя.
Але фронтовий Директор (так бійці 50-го батальйону 100-ї окремої бригади територіальної оборони охрестили Володимира Івановича за готовність бути лідером і в школі запеклих боїв) уже вкотре вразив своєю шляхетністю й вродженою інтелігентністю: прочитавши у месенджері моє прохання поспілкуватися бодай кілька хвилин, він знайшов на землі, всіяний осколками снарядів, клаптик з інтернетом
Через кілька хвилин Володимир Іванович вирушить на бойове чергування, наблизиться впритул до ворога. Від його пильності залежатиме його життя і життя сотень солдатів, та в кожне своє слово він вкладає стільки обнадійливих привітів, поваги до всіх, хто чекає його з війни, й любові до найрідніших, скільки може вмістити схоже на сонце людське серце.
Про цю душевну світлість ржищівського директора школи шанобливо при кожній нагоді переповідають усі, хто його знає. З цією світлістю, з почуттям честі, відповідальності й із думкою «Якщо не я, то хто» Володимир Іванович наприкінці лютого минулого року разом із односельчанином Володимиром Процем, Олегом Ничепоруком і Платоном Ткачуком із Мар’янівки, В’ячеславом Тимощуком із Борочича (всі теж на фронтах) ніс варту в добровольчому формуванні Мар’янівської територіальної громади, хоча добиратися двадцятикілометровим бездоріжжям із віддаленого Ржищева до Мар’янівки було непросто.
На його тілі стало більше кількома ранами, а до подяк і нагород додалася відзнака МО України – медаль «За поранення».
– Я бачив, як на фронт ішли мої учні – діти, які виросли на моїх очах, ставали моїми друзями, ходили зі мною на риболовлю й полювання… На війні воюють і гинуть 19-річні, тому по-іншому не зміг. Маємо захистити нашу землю від тої російської нечисті, – захоплено переповідала газета «Волинь» у номері за 14 червня 2023 року в публікації «Директор волинської школи воює на передовій разом зі своїми учнями» рішення цього патріота змінити на час війни кабінет директора на фронтові окопи.
Відтоді на його тілі стало більше кількома ранами, а до подяк і нагород додалася відзнака МО України – медаль «За поранення». Її наш земляк отримав 29 вересня й не барився вертатися боронити нас і свої мрії.
Сокровенну дитячу, в якій наяву й уві сні бачив себе вчителем, він зумів здійснити взірцево!
– Я ж із семи років перевіряв зошити з мамою Галиною Миколаївною, вчителькою початкових класів, – усміхнувся променистому спогаду про дитячу мрію пан Володимир і, здавалося, не голосом серед воєнної грози, а душею чоловіка, батька, вчителя-історика й друга мовив: – Коли здобудемо омріяну Перемогу, тоді кожна сім’я і родина з покоління в покоління повинна возвеличувати ціну щастя, вагомість мудрості, силу єдності. А я разом із своїми чудовими колегами продовжу навчати дітей бути справжніми українцями.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Volyn Nova.
Читайте також: Митрополит Луцький і Волинський ПЦУ Михаїл розповів, чому святкуємо Різдво 25 грудня.
Щоб світ не поглинув морок: Залужний привітав ЗСУ із Різдвом.
Волинська мама 13 дітей: «Сьогодні моя душа із синами, які боронять Україну».
