Зустріч із Сергієм під час його навчання в Академії сухопутних військ.
Волинська мама 13 дітей: «Сьогодні моя душа із синами, які боронять Україну»
Марія Прус із села Сьомаки Луцького району – з числа тих жінок, які першими на Волині взялися за створення прийомних сімей. У 2003 році подружжя Прусів, яке вже виростило трьох дочок, вирішило, що ще можуть зігріти своєю любов’ю хлопчиків і дівчаток, котрі залишилися без батьківської опіки. Десять прийомних синів і дочок було у них
Вдома з Марією Антонівною зараз лише наймолодша Юля. Але й усі інші, хоч і живуть окремо, пам’ятають, хто подарував їм друге життя. У зв’язку з цим – щемний спогад про чоловіка, який, на жаль, уже помер – понад п’ять років тому не стало Миколи, який свого часу підтримав її у створенні прийомної сім’ї.
Із того, чим тепер найбільше переймається жінка, – це, звичайно, війна, розв’язана росією.
«Сьогодні моя душа із синами, які боронять Україну», – каже вона. Сергійко (прізвище його Сіжук. – Авт.), котрий закінчив Академію сухопутних військ у Львові, вже в лютому 2022-го прийняв перший бій на кордоні з Чернігівщиною. Зараз він – в Авдіївці. Сашко (прізвище його Гопш. – Авт.) служить у гірсько-штурмовій бригаді. Пройшов військове навчання у Великобританії. Нині він – на Запорізькому напрямку.
Одержу від Сергія коротке: «Не хвилюйся, коли не відповідатиму якийсь час» – і знаю, що це він на бойовому завданні. І вже думками разом із ним – у його танку. Молюся за нього.
Марія Прус відповіла на наші запитання новорічної бліц-анкети:
– Яка ваша найбільша мрія?
– Щоб швидше Україна виборола Перемогу, щоб живі-здорові вернулися додому мої сини та їхні побратими. Щодня жду вісточки від них. Одержу від Сергія коротке: «Не хвилюйся, коли не відповідатиму якийсь час» – і знаю, що це він на бойовому завданні. І вже думками разом із ним – у його танку. Молюся за нього. А щоб серце не розривалося від різних думок, то з перших днів війни волонтерю, аби допомогти і синам, і їхнім побратимам наближати Перемогу, яка так потрібна нам усім.
– А якою є зараз мрія, що не стосується війни?
– Заплющу очі й уявляю, як мої сини й дочки, уже із сім’ями, зібралися в моєму домі. На жаль, це не часто тепер трапляється, бо ж у кожного – своє життя, клопоти. На моєму ювілеї було чимало таких дорогих гостей, але ж не всі. А мені хочеться зібрати нашу родину у повному складі. Аби сини й дочки, уже їхні діти, а мої онуки, відчули тепло домівки, з якої пішли у життя.
– Розкажіть, будь ласка, про найзаповітнішу дитячу мрію і чи вона здійснилася?
– Колись у мене була мрія мати просторий будинок і велику сім’ю. І вона збулася. Маю 13 дітей, стільки ж онуків, котрі всі для мене є рідними. Я для них – мама, бабуся.
Читайте також: На Волині працюють над збільшенням кількості патронатних сімей.
