«– Честь маю, КВІТОЧКО! – Дай, обійму до болю…»
«Краса на марші, ніжність у броні...»: волинянка несподівано для себе почала говорити віршами про війну
«Не знаю, звідки вони з’явились... Я ж ніколи в житті не писала, а тут раптом озвались до мене ці слова і захотілось ними поділитись зі світом», – просто і скромно каже про свої вірші віцепрезидентка всеукраїнської асоціації консультантів з управління CMC-Ukraine Наталія Кононович
Випадково натрапивши на ці поезії на сторінці пані Наталії у Facebook, ми одразу захотіли поділитися ними зі своїми читачами.
Авторці ж щиро бажаємо: «Нехай частіше озиваються такі слова!»
ВОНА
Побратимці
ВОНА
На труни
Купувала прапори.
Між тим
Робила манікюр,
Нарощувала вії.
ВІЙНА
Жінок підвищила
В званні,
Любов укравши
Й сокровенні мрії.
ВОНА
В красі
Знайшла собі броню.
Негоже помирать
Без манікюру.
ВІЙНА
Подавиться.
Краса росте в ціні.
Де взяти вії,
Ті, що зі слізьми
Стають гарнішими,
Й щоб не відпали здуру?
А потім тихо:
– Рапорт здано, йдем.
– Як діти?
– Ти коли була у школі?
Краса на марші,
Ніжність у броні.
– Честь маю, КВІТОЧКО!
– Дай, обійму до болю…
Де взяти вії,
Ті, що зі слізьми
Стають гарнішими...
СИЛЬНИМ
Любій подрузі присвячую
Сутінки.
Сумно і щемно.
Зустріч.
Про недаремне.
Довго.
Аж до тремтіння.
Голос.
З Душі насіння.
Спокій.
Так. Він лиш сниться.
Ніжність.
Хвилькою по обличчю.
Щастя.
Треба тепер так мало.
Тиша.
Буде. Ще не настала.
Пошук.
Хто – на шляху?
Хто – доля?
Шепіт.
Дух запитав у Волі:
– Втома?
– Трохи. Та не шкодую.
Сила.
Знати, хто Дух годує.
Теплом наповнені
Роздягненими й босими
Йдемо з цієї осені
У тишу, переповнену
Душі різноголоссями.
У темряву знеструмлення,
У холод і зневоднення.
Тепло зібрали й затишок,
Отой, з яким народження
Стрічали сонця.
Щоб тепер
Між вечорів,
походження яких –
Ракетна пауза, –
Теплом винагороджені,
Могли складати пазлами
Не мрії, ні, – історії –
Свої маленькі повісті
Про люд, теплом наповнений,
Який став світу совістю.
м. Луцьк.
