Відстань є тим вітром, який роздмухає їхнє кохання ще більше…
Час не лікує душу. Але кохання... (Романтична історія)
«Стій!» – сказала Люба і вийняла пістолет. Її палець уже був на спусковому гачку і тут… Вона прокинулась. Знову цей сон. Знову те саме сновидіння, в якому вона намагалася захистити себе. Вона не запам’ятала обличчя того кремезного чоловіка, в її підсвідомості залишалися лише розмиті обриси його силуету
Люба сіла на ліжко, у скронях все ще пульсувало. Дівчина заплющила очі, намагаючись втамувати хвилювання глибокими вдихами-видихами. Але це була хитка рівновага: їй не вдавалося заспокоїтись та повністю повернутись до реальності від того тривожного сновидіння. Якось знайшла сили піднятися, підійшла до вікна, відчинила його. Легкий вітерець без запрошення увірвався в кімнату, погрався її волоссям і, здавалося, доторкнувшись до душі, наче увібрав ту тривожність й понісся далі, розчиняючи в собі її занепокоєння. Дівчина нарешті відчула певне полегшення. Люба здогадувалась, що цей сон – наслідок її «щасливих» років безтурботного дитинства. Це зараз вона сильна, така незалежна і впевнена в собі бізнесвумен. Раніше було не так…зовсім не так…
Вони жили скромно, проте не бідно, все необхідне було. Мама докладала всіх зусиль, щоб «жили не гірше за інших» (а особливо Іванчуків – такої ж сім’ї, яку утримувала така ж мати-одиначка). Все було ще так-сяк, поки в їхньому житті не з’явилося джерело їхніх проблем. Мама Люби втомилася бути сама: їй хотілося любові, підтримки, просто відчуття надійного плеча поруч. Всі радили вдруге вийти заміж (варто сказати, що залицяльників у неї вистачало). Вона розуміла, що навряд чи ще колись зустріне такого дбайливого люблячого чоловіка, як Любин тато... Зустріла… повну його протилежність.
Спочатку, до штампу в паспорті, Василь був неймовірно турботливим, у буквальному сенсі здував із них пилинки. А потім його наче підмінили. Жоден день не проходив без сварок та криків, далі, перехиливши чарку-другу в сусідньому магазині, став зганяти свою злість на Любі та її мамі.
Тендітні дитячі долоньки міцно затискали вушка, щоб не чути навіть звуку. Небесно-блакитні очі так міцно заплющувалися, щоб не бачити тієї жорстокості, що аж починали боліти. Коли вітчим вкотре піднімав свою руку на маму, маленька Люба всіма своїми силами намагалась йому завадити. Але що можуть двоє беззахисних проти такого кремезного безжалісного чоловіка?
Кажуть, не так важливо, в якому світі ти живеш, важливо – який світ живе в тобі. У Люби всередині була палка надія на щасливе життя, вона чекала змін. Зміни настали. Тепер вона авторитетна, самодостатня, при посаді і грошах. Але ще – із психологічною травмою і тригерами, які супроводжують її з дитинства.
Коли вітчим вкотре піднімав свою руку на маму, маленька Люба всіма своїми силами намагалась йому завадити.
Нарешті вона наважилась піти до психолога. Люба так довго відкладала цю зустріч, вважаючи, що з часом усе мине, притупиться в пам’яті. Але Час не лікує людську душу, ми просто звикаємо до своєї ноші, а потім хтось з’являється у твоєму житті і так тихенько, непомітно входить навшпиньки, поступово заповнюючи собою твоє єство, заліковуючи рани і повертаючи твою справжню нефальшиву посмішку. Таким «рятівником» став Джейк.
Вони зустрілися на одному із зібрань психологічної взаємопідтримки. Чоловік приїхав із-за кордону захищати наші українські кордони. Він безстрашно стояв на позиціях до того як потрапив у засідку, а потім у полон.
Через 8 місяців його обміняли, і він повернувся в Україну. Але нічого не минає безслідно… Його душу та свідомість обтяжували травми, жодна ніч не минала без нічних жахіть. Йому здавалося, що він не впорається, не зможе побороти всіх «демонів», які тільки й вичікували моменту, аби вискочити зненацька. Він так думав допоки не зустрів Любу… Милу дівчину зі жвавими й такими впевненими небесно-блакитними очима. Світлі локони м’яко спадали їй на плечі. Її краса наче створювала живу картину весняної гармонії…
Вони допомагали одне одному боротися проти своїх «демонів», і їм це вдавалося. Люба бачила у Джейку того турботливого, надійного чоловіка, якого їй так не вистачало в дитинстві. Закохані навіть не думали, що їхнє випадкове знайомство приведе до того, що вони бачитимуть одне в одному світ.
Невдовзі Джейк знову мав повертатися на фронт. Пара розуміла, що така розлука є великим випробуванням для них обох, але ще вони усвідомлювали, що відстань є тим вітром, який роздмухає їхнє кохання ще більше…
Марія ЧИКУН.
Читайте також: 48-річна Наталія Могилевська вперше стала мамою.
