Кажуть, Бог ні при чім... (Жорстока правда про війну)

Кажуть, Бог ні при чім. Просто збурились сонячні плями.

В мерзлу землю вгризавсь іще прадідів, певно, рискаль.

То копала вдова чоловікові цвинтарну яму...

Був, як дзвін, чоловік. Та на фронті поцілив москаль...

Забродило вино... Але стане негадано оцтом,

Бо пішло щось не так, як подавсь на війну чоловік.

І розбились до правд про все добре мольфарські пророцтва,

І пропав за ніщо до вина недоброджений сік...

«Чоловіченьку мій, легше яму копати під літо...

Небо повне зірок... Ранній місяць зійшов мозолем...

Я ковтаю сльозу... Я волію від неї хмеліти.

Ну чому ж я тебе відпустила на прю з москалем?

Повтікали хлопи... В кукурудзи, а хто й за Карпати,

А ти був серед тих, що пішли воювати війну...

Ти вернувся в труні... Нема кому могилу копати...

Хіба скличу жінок, принесемо і хрест, і труну...

Закопаємо хрест... І позначимо риски і дати,

Пригадаєм собі, хто які не забув молитви...

Виявляється, я, хоч не вчили, умію ридати

Про тоді, як просила тебе повернутисьживим...

Пам'ятаєш ту ніч, як востаннє горнулась до тебе?

І здавалось, то нам зупинилися час і Земля,

Посміхалося все, і забулися плакати верби...

Ти зостався в мені... І з любові зачав немовля...

Коли звістка прийшла, певно, зсунулась з неба Корона,

Переляканий ангел на землю упав із плеча...

З диким болем моїм попливло із ослаблого лона,

Не заплакавши навіть, твоє і моє дитинча...

Тепер двоє вас тут... Хай тісною не буде могила...

Чуєш, кажуть, тобі присудили посмертну медаль,

Знаєш, ангел знайшовсь, той, котрого не втримали крила...»

...Ця війна... Ця вдова... Ця моєї землі пастораль... 

Богдан ТОМЕНЧУК, поет, автор збірки «Вишийте, мамо, бронежилет...»

Читайте також: Чим пахнуть «хвойди»: «Ми самі дозволили «Кварталу 95» так про нас жартувати».