Раннє і пізнє кохання волинянки Марусі

Маруся зі Степаном знайомі давно, адже народилися і зростали в одному селі. Правда, батьківські оселі знаходилися у різних кутках, навіть протилежних, але не секрет, що село – то велика родина, тому кожен про близьких чи далеких сусідів знає все. Ходили в одну школу і вже підлітками задивлялися одне на одного.

А найбільше запам’ятався Марусі вечір, коли Степана випроводжали в армію. Яка то радість і гордість була в очах юнака! Гуляло все село і побажання були найкращі. Чи то для годиться, чи справді були почуття, дівчина обіцяла чекати хлопця і писати йому листи. Хоча юнка своєю вродою не одному парубку не давала спокою, залицяльників мала багато. 

У селі розповідали про приворот діда Грицька, у якого молодший син Василь просто чахнув за синьоокою красунею, а вона йому ніякої надії не подавала. Аж раптом в одну мить все змінилося. Новина облетіла село: 17-річна

Маруся виходить заміж за Василя. Дивувалися односельці, як таке могло бути, як же Степан? Бо ж із Василем разом дівчину ніхто ні разу не бачив, а тут ніби все за згодою. Час був повоєнний і довго родини не роздумували.

Справили весілля, де для всіх була єдина чарка, яку гості передавали один одному, а з наїдків – хто що приніс. 

Василь прийшов у приймаки і зажили молодята з Марусиною матір’ю Варкою (батько загинув на фронті). У всьому старався догоджати юній дружині чоловік (був старший за неї років на 10), і на початку подружнього життя, здавалося, у сім’ї панувало взаєморозуміння. Він і води з криниці наносить, і господарку попорає, і дров нарубає...  Добре було Марусі, перешіптувалися сусіди, що живе як у Бога за пазухою. Все любила книжки читати. Не раз казала, аби була заміж не вискочила, то таки вивчилася б на бібліотекарку. 

Вже у 18 років колихала Маруся свою первістку – донечку Софію, мала поміч і від матері, коли обробляла колгоспні буряки. Згодом Бог послав їм ще одну дівчинку, яку назвали Соломією. Дівчатка росли, але Маруся з Василем ставали чужими. Часто молода жінка згадувала своє перше кохання, іноді бачила Степана, що працював у колгоспі трактористом. Баба Варка до них не втручалася, а коли її старша дочка знайшла роботу у місті та отримала невеличку кімнату, то і матір покликала до себе, а та й погодилася.

У селі розповідали про приворот діда Грицька, у якого молодший син Василь просто чахнув за синьоокою красунею, а вона йому ніякої надії не подавала. Аж раптом в одну мить все змінилося.

А от Степан… Після служби повернувся в рідне село, трохи попарубкував, про Марусю просив не нагадувати. Згодом одружився зі своєю сусідкою, старшою за нього. Народилося у них двоє синів, які з Марусиними дівчатами ходили в одну школу. Чи були які у той час почуття чоловіка до своєї колишньої коханої, у селі не говорили. З часом Степан побудував гарний будинок, посадив молодий сад, уже й помічниками були сини.  Неждано-негадано у їх родину прийшла біда: захворіла Степанова дружина і невдовзі покинула земний світ. Треба такому статися, що того ж року не стало й Марусиного Василя. На той час їхні дочки вже вивчилися (збулася мрія матері) і подалися до міста. 

Вдовине життя не з медом: не так побивалася тітка Маруся за Василем, як нарікала на свою долю, що обділила її жіночим щастям. Але сільське життя не давало часу сумувати – треба давати лад і в домашньому господарстві, і в колгоспі трудодні заробити. Особливо гарячою була серпнева пора. Всі сільські жінки працювали на току, і тітка Маруся була серед них. Роки не забрали її вроди, а ще більше додали витонченості, поважності, жіночності.  «А чом би тобі, Марусю, не кинути оком на Степана? Гарний господар, не пияк. Дівчата твої вже дорослі, подумай про себе. Щастя своє не проспи», – розраджувала найближча подруга.  

Якось обідньої пори на колгоспному току їх стежки перетнулися. Розговорилися, згадали юнацькі роки і невдовзі у сільській Марусиній хаті була вечірка. Зібралися сини молодого й дочки молодої, як годиться піднімалися тости, гості кричали «Гірко!». Й донині згадують односельці про початок їхнього щасливого сімейного життя. Завжди разом: і на городі, і по господарству, і відпочивали вдвох. Прожили вони разом ще 35 років. 

Але ж треба такому статися, що у 90-літньому віці… розлучилися. Дядько Степан пішов до синів, а тітку Марусю забрали дочки в місто. Подейкують люди, що дуже сумує бабуня Марія за малою батьківщиною, тужить за рідною хатиною, віконця якої світяться пусткою, нагадуючи про раннє і пізнє Марусине кохання… 

Ніна МЕЛЬНИК.

Читайте також: Народила доньку через три роки після смерті чоловіка​.