Вона закохалася в нього з першого погляду... Історія на вечір

На якусь мить Анні стало гірко. Вона вже кинулася було миритися, але класна керівничка відчинила двері і ввела до класу знайомитися новенького. Хлопець  із кучерявим волоссям і синіми очима одразу полонив серце дівчини. Куди там Олегові. Хай цілується з сірою мишею!

  На перерві вона уважно прислухалася до слів нового однокласника. Микола захоплено говорив  про свою мрію стати письменником, про  подорож  в Італію, звідки нещодавно повернувся з батьками. 

Анна  слухала його голос, який звучав, як музика, і відчувала, як її серце б’ється швидше. Хлопець задоволено помічав, як вона сяє усмішкою, коли він до неї звертається, як вона червоніє, коли він ненароком торкається її руки.  

Микола  відчував до неї симпатію, але не наважувався зробити перший крок. Попри вроду, він був занадто сором’язливий і не впевнений у собі. 

Так минув рік. Вони стали друзями,  ділилися своїми думками й почуттями, але не  таємницями і бажаннями. Хоча обоє (особливо Анна) хотіли більшого. Якби ж вона знала, що Микола не говорить їй про свої почуття тому, що боїться відмови (в Італії він був закоханий у місцеву дівчину, а вона привселюдно висміяла його).

І ось настав випускний. Зустрівши світанок і прощаючись зі школою, вони обійнялися на прощання і обіцяли контактувати одне з одним.

В обід наступного дня кур’єр приніс їй книжку.

 Вона взяла її в руки і почула, як її серце зупинилося. На обкладинці було написано: «Анна».

Вона розгорнула  і почала читати. Це була їхня історія. Микола описав те, що відбувалося між ними протягом року, його почуття  до неї, усе, що хотів їй сказати. Ця книга була красномовним освідченням їй у любові, про яку вона так міряла!  

Він не знав, що то була випадкова зустріч, а обійми – дружніми та прощальними.  

Анна не вірила своїм очам. Вона плакала і сміялася одночасно. Спочатку хотіла подзвонити чи написати Миколі, але вирішила, що буде краще, коли піде до нього і теж скаже про своє кохання.

Але зорі не хотіли їх єднання, хоча хлопець теж поспішав до неї. Він побачив, як до Анни підійшов її колишній і обійняв дівчину. Микола одразу кинувся бігти геть. Він не знав, що то була випадкова зустріч, а обійми – дружніми та прощальними.

Двері їй не відчинили.  Телефон мовчав. Повідомлення залишилися без відповіді.

Потім Анна дізналася, що він знову поїхав  до Італії і не відомо, чи коли сюди повернеться. Дівчина не знала, що він бачив її в обіймах іншого, тому поведінка Миколи була їй незрозумілою, тож дуже боліла душа й ридало серце.

Так минуло десять років. Анна  не могла забути Миколу. Вона не знайшла собі іншого. Навіть не шукала, хоча чоловіки шукали її прихильності й любові.

Анна жила спогадами, мало не щодня гортаючи сторінки подарованої їй книги, яку спочатку хотіла викинути, але не змогла.  

І раптом він написав їй. Просив вибачити. Нещодавно приїхав. У кав’ярні він випадково побачив її колишнього і поцікавився, чи одружилися вони з Анною. От тоді з жахом для себе довідався про прощальні обійми однокласників, зрозумів, що на цілих десять років втратив кохану дівчину через непорозуміння. Каявся у тому, що зник, не розібравшись, у тому, що жив самотою, що прирік на самотність і її. Микола  попросив зустрітися з ним у парку, де вони любили гуляти.

 Молода жінка поспішала до парку, щоб зустрітися з ним, обійняти,  поцілувати, сказати, що вона все ще його любить, що вона хоче бути з ним завжди.  

Але не встигла. Парк був порожній.  

Миколи не було. Ображена, Анна вибігла з парку й остовпіла, побачивши скупчення людей, машину «швидкої», лікарів, закривавленого Миколу. 

«Згадаю... А тебе нема… Лише зима в душі... Сама…».

---

Кохання може все!

Друзі! Розкажіть свою романтичну історію, яка змусить чиєсь серце стукати по-особливому. Переконані, ви це зможете

Ваша історія має розпочинатися або закінчуватися словами: «Більше розлучатися не треба».

Обсяг оповідання – до 2 друкованих сторінок формату А4 шрифтом 14 (або до 4500 символів).

Ваші історії приймаються до 22 січня 2024 року на адресу: Газета «Так ніхто не кохав», 43016, вул. Ковельська, 2, м. Луцьк Волинської області (або на електронну – [email protected]). 

Найкращі оповідання будуть опубліковані в нашому виданні «Так ніхто не кохав», а їхні автори отримають від редакції подарунки. А ще раді були б почути від вас адреси, про які просто і велично кажуть: «Тут живе справжня Любов».

Творімо газету разом!!!