Дружина Генріха Гейне була неграмотна й не прочитала жодного його вірша

Але перше кохання генія було невзаємним...

Батько  Генріха Гейне, колишній офіцер гвардії, продавав тканини, але справи йшли кепсько, і родина зазнавала постійної матеріальної скрути. Мати була по-європейськи освіченою жінкою, знала чотири мови, літературу, філософію і вважала себе ученицею Руссо. Вона віддає сина вчитися в початкову школу, потім – ​у Дюссельдорфський католицький ліцей, один із викладачів якого, прочитавши твір, написаний хлопцем, потішив самолюбство матері, заявивши: «…з вашого сина виросте велика людина». Втім, на момент закінчення Генріхом ліцею батьки не мали грошей на його подальшу освіту. Тому на сімейній раді вирішено було влаштувати хлопця в банківську контору, щоб він здобув комерційний досвід, а також кошти для продовження навчання. Та власник контори відразу побачив, що «у хлопця немає ніякого хисту до наживи».

Гейне залишив контору і перебрався до Гамбурга, де його багатий дядечко Соломон Гейне мав власну торговельну фірму. Два наступні роки він працював у цій фірмі, очікуючи дядькової згоди оплатити його подальше навчання. Зрештою, дядько дав свою згоду, але за умови, що Генріх стане адвокатом. Як ми сьогодні вже знаємо, ним Гейне не став. Хоч і вивчав юриспруденцію в Боннському, Геттінгемському університетах і навіть захистив ступінь доктора права, однак віддав перевагу літературній діяльності.

Жінка кохала його не за гучну славу, не як поета, а як людину. Разом вони прожили 20 років.

Саме в Гамбурзі він зустрів своє перше кохання. Ніжні почуття пробудила кузина поета Амалія – дочка Соломона Гейне, але… Вона відзначалася холодним характером і надмірною гордістю. Зверхньо дивилася на юного

Генріха, який  називав її «першою весняною квіткою» в країні його мрій. Гордовитій красуні поет присвятив значну частину віршів із «Книги пісень», і серед них – шедевр світової лірики поезію «Сосна». У листі 1816 року до свого товариша по ліцею Зете поет розповідає про страждання, яких завдало йому кохання без взаємності. І все ж таки він радіє тому натхненню, яке воно породило: «Амалія мене не кохає… Серцю боляче й від того, що вона так жорстоко й зневажливо принизила чудові пісні, які я склав для неї одної, і від того, що вона взагалі погано пожартувала зі мною. Але уяви собі, що, попри все, муза мені зараз  набагато дорожча, ніж раніше. Вона стала моєю відданою подругою і втіхою». Згодом Амалія вийшла заміж за багатого пруського аристократа.  

Він називав її «домашній Везувій*»

У пошуках демократичних змін у суспільстві у травні 1831 року Генріх Гейне поїхав до Франції і став політичним емігрантом до кінця своїх днів. Йому було майже 37, коли він познайомився з молодою вродливою француженкою Ксенією Ежені Міра, яку поет уперто називав Матильдою. Селянка за походженням, вона приїхала до Парижа в пошуках щастя і жила у своєї тітки, допомагаючи їй торгувати взуттям. Через рік Гейне одружився з нею.

Матильда була примхливою, вередливою і дуже запальною жінкою (Гейне називав її «домашнім Везувієм»). Жінка не вміла читати, і поет марно намагався навчити її німецької мови. Вона так і померла, не прочитавши жодного вірша чоловіка, навіть точно й не знала, чим він займається. Але кохана полонила поета своєю природністю, веселістю, безмежною відданістю, тож Генріха не дуже бентежило те, що вона не знала його творів: жінка кохала його не за гучну славу, не як поета, а як людину. Разом вони прожили 20 років.

З 1846-го сили Гейне підточувала страшна хвороба – ​сухоти спинного мозку, з літами недуга прогресувала. Весною 1848 року він востаннє самостійно виходив з дому. Останні вісім літ життя поет, зазнаючи невимовних фізичних страждань, пролежав у ліжку (за його словами, у «матрацній могилі»). Але й у цей час він продовжував писати. Напівсліпий, нерухомий, правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах паперу виводив величезні літери. Матильда турботливо доглядала за ним. Помер Генріх 17 лютого 1856 року. Його останніми словами були: «Писати!..» Виконуючи передсмертну волю Гейне, його поховали без релігійних обрядів та надгробних промов у Парижі.

До речі, більшість сучасників доводила, що чудові пісні про кохання були лише плодом творчої уяви Гейне, а він ніколи не відчував щастя у шлюбі. Ширилися й певні свідчення про аморальну поведінку Матильди після смерті чоловіка. Але в інших спогадах дружина поета постала праведницею, яка вела скромний спосіб життя. Їй неодноразово пропонували руку і серце, але вона не могла забути Генріха і не хотіла носити іншого прізвища. Матильда померла 17 лютого 1883 року – ​рівно через 27 літ після смерті письменника.

*Везувій – один із трьох діючих вулканів Італії, відомий тим, що в 79 році н. е. знищив римські міста, зокрема Помпеї.

Марина ЛУГОВА​.

Читайте також: «На Волині Оконські джерела забили... посеред хати (Відео)».