Свою наймолодшу авторську книгу вокально-хорових творів «Три шляхи широкії» пісняр назвав на честь своїх дороговказів – церкви, культури і краян.
Батько духовного співу Горохівщини у день 80-річчя подарував музичній школі найдорожче – скрипку сина-віртуоза (Фото)
5 січня улюбленцеві районної і обласних сцен, ексдиректору Горохівської дитячої музичної школи (очолював заклад 25 років поспіль), композитору, засновнику і незмінному багаторічному керівнику народного аматорського хору «Дзвони» Горохівського НД «Просвіта», церковного хору Свято-Миколаївського храму села Скобелка, заслуженому працівникові культури України Петрові Пилиповичу Старушику виповнилося 80 літ. Цього дня вітання ювілярові линули від волинян і шанувальників камерного співу з далекої Америки, від земляків на чужині, смуток яких за Батьківщиною втамовують його ліричні й патріотичні пісні. Квіти, найтепліші слова й сердечні почуття панові Петру щедро дарувала мистецька родина Горохівщини
Якби живі були його соколи…
У сяйві своєї мистецької слави та визнання цей статечний чоловік вирізняється ще й винятковою інтелігентністю, скромністю на сцені й у колі друзів та колег, доброзичливим ненав’язливим напутнім словом серед юних. А ще захоплює щедрістю в своєму саду, гостинністю в своїй світлиці у селі Скобелці, де разом із дружиною Діаною, теж відомою поеткою краю, всіх зустрічає щирим: «Заходьте до хати!».
За талант від Бога волиняни величають пана Петра батьком духовного співу, а він, зовсім не схильний до гонору й багатослів’я, здається, ладен прихилити людям небо доброзичливою вдачею й творчістю. А ще він був би найщасливішим у світі батьком, якби поруч були сини Віктор і Степан. Пішли діти у засвіти молодими, зоставшись у серці щемними спогадами. Старшому, Віктору, Бог теж дав зірковий талант, а у малі літа – скрипку в руки. Як виріс Вітя – вивчився на музиканта, й не раз бувало, що на одному концерті в різножанрових виступах батькові-композиторові й синові-віртуозу публіка дарувала оплески стоячи й вдячні вигуки «Браво!».
Тепер діти Петра Старушика, котрі мандрують собі світом, – то його авторські книги вокально-хорових творів із красномовними назвами «Я Богу дякую за все», «Обіймись, Україно!». Наймолодшу, «Три шляхи широкії», пісняр назвав на честь своїх дороговказів – церкви, культури і краян. Її самоцвітами є обробки пісень, музика на слова Діани Радчук, Миколи Юхна, Степана Кривенького, Миколи Буковського, пісню «Батьківська хата», зворушливі слова якої написала сестра Валентина.
«Ми пообіцяли нашому Петру Пилиповичу заспівати на його 100-річчі»
Саме так звернулася до ювіляра директорка Горохівської музичної школи Оксана Цехош. Цій музикантці, в руках якої скрипка співає голосом душі, відділ культури Горохівської міської ради довірив місію бути авторкою сценарію й мовити перше слово на його честь…
Доки мистецька родина збиралася в залі музичної школи, додому в сусідню Мар’янівку через Горохів везли «на щиті» Героя Андрія Мельничука. Такі вони, реалії суворої війни, які вимагають від сучасників не переставати дорожити людяністю й не стати ницими без рідної культури, мистецтва, духовності. Тож гостини з нагоди 80-річчя Петра Старушика пані Оксана розпочала скорботною хвилиною мовчання за всіма загиблими Героями.
Наймилішим дарунком імениннику, яким він заслухався, від якого заусміхався й розчулився, був виступ його дітища, колективу – улюбленця волинської публіки, народного аматорського камерного хору «Дзвони».
Своє шанування імениннику засвідчили заступник директора Волинського науково-методичного центру культури Віталій Клімчук, голова Горохівської міської ради Віктор Годик, начальник відділу культури Олександр Шепшелей, ексочільниця відділу культури Діна Колесник, колишній директор НД «Просвіта» Микола Зімоха, голова профспілки працівників відділу культури Надія Бочковська… До слова, свого часу Діна Колесник була ініціаторкою видання збірок митця і диска з його духовними творами. Тепер вони на віки – гордість Горохівського краю.
Сюрприз, від якого не стримували сльози ні жінки, ні чоловіки
У рідній музичній школі Петро Пилипович почувався любо, наче удома господар, а її гості здоровили ювіляра так чуттєво, як шанують рідну людину. Ведуча дійства Наталія Бадко гортала сторінки біографії, і Петро Пилипович знову побував у селі свого дитинства – у Замшанах на Ратнівщині, подумки наспівав великій родині сумні й радісні мелодії її життя. Ті зворушливі спогади звучали під акомпанемент ансамблів скрипалів (керівник Володимир Костюк), бандуристів (керівник Ольга Бойко), акордеоністів (керівник Людмила Свентик), тріо «Намистечко» в складі Ольги Бойко, Марії Лотвін, Катерини Стецюк (керівник Марія Лотвін). На цьому святі музики й долі читала свій авторський вірш Діана Радчук.
Наймилішим дарунком імениннику, яким він заслухався, від якого заусміхався й розчулився, був виступ його дітища, колективу – улюбленця волинської публіки, народного аматорського камерного хору «Дзвони». Його митець створив із талантів, які понад усе люблять співати славу Богові, в 2000 році, а в 2003-му колектив отримав звання народного.
Було кілька років тому, що співці стихли, коли пішов на заслужений відпочинок їхній керівник, але на ювілеї батька духовного співу заспівали знову. Відповідальність очолити відомий колектив сміливо успадкувала викладачка
Горохівської музичної школи Яна Пукавська, а найвищою нагородою за гарний спів цього дня була похвала його засновника.
Говорили й мріяли про мирне майбутнє. Скажімо, Віктор Годик озвучив пропозицію колег ювіляра назвати на його честь Горохівську музичну школу, встановити премію імені Петра Старушика для обдарованих дітей, виголосити один із прийдешніх років роком цього композитора в Горохівській територіальній громаді.
А Петро Пилипович зробив усім такий сюрприз, від якого і в жінок, і в чоловіків зарясніли сльозами очі й серця. Коли урочистості неохоче добігали до кінця, ювіляр підніс школі в дарунок скрипку покійного сина Віктора – найдорожчу реліквію своєї світлиці, пам’яті, душі. Мовляв, нехай грають діти й дорослі свої радісні й переможні мелодії… Першим подружився з інструментом маестро-скрипаля Віктора Старушика майстер скрипкової справи Володимир Костюк, виконавши славнозвісну ліричну «Мелодію» Мирослава Скорика. Браво, Петре Пилиповичу! Воістину ви народжені митцем, щоб жити, творити й любити людей!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
