На Волині Оконські джерела забили... посеред хати (Відео)

Що пише Вікіпедія

Оконські Джерела (Оконська Криниця) – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована у південній частині села Оконськ (нині Камінь-Каширського району. – Ред.).

Майже в центрі озерця Окнище розташовані два потужні джерела карстових вод. Вода виходить з-під землі зі значним тиском, утворюючи на поверхні озера два куполоподібні фонтани, з яких постійно витікають грудочки крейди.

Вода озера прозора і приємна на смак. Особливістю оконської води є те, що вона не піддається газуванню, хоч до складу її входять вапно, магній, кухонна сіль (1,6 мг/л), проте хімічні та фізичні властивості її досліджені ще недостатньо, і тому вода не використовується для лікувальних цілей.

Рівень води в озері постійний, воно ніколи не переповнюється, бо сполучається з річкою Окінкою, а також із кількома ставками, де розводять цінну і вибагливу до чистої води рибу – форель. Згодом тут почали розводити й осетрів.

Роман ПАВЛЮК (Romer Pawluk)

Гадаю, кожен маневичанин на запитання про якісь цікаві місця поблизу, неодмінно назве Оконські джерела. Місце й справді дуже відоме і незвичне. Окрім того, що воно оповите десятками легенд і байок, про джерела ще у 1840 році писав у своїй книзі «Спогади з Волині, Полісся і Литви» Юзеф Крашевський (хоча я впевнений, що це далеко не найдревніша згадка).

Про них є інформація у різноманітних геологічних і гідрологічних описах Волині, спогадах і путівниках. А згадок у пресі від кінця ХІХ до середини ХХ ст. – не перерахувати. Я навіть натрапив на кулінарний посібник «Шляхетна кухарка», виданий у Києві 1878 року, де авторка у розділі про зберігання та приготування чаю, вихваляється, що вода з Оконських джерел підходить ідеально.

 Місцеві навіть знають, де стоїть сільська хата, в якій джерело почало бити просто посеред домівки.

Ці джерела я пам’ятаю, скільки пам’ятаю себе. В дитинстві обожнював приїздити туди дідовим «запорожцем», дорослі набирали у тару водичку, а я завжди заворожено споглядав потужні підземні фонтани, що утворювали на поверхні плеса два півсферичні кришталеві куполи. На дні, крізь товщу неймовірно прозорої, з легким смарагдовим відтінком води, можна було роздивитися найменший камінець чи затонулий минулорічний листок.
Та ідилія лишилася у дитячих спогадах, бо сьогодні, на жаль, там такого не знайдеш. Хоча я помітив певний абсурдний феномен, коли люди, які хочуть щось написати чи розповісти про сьогоднішні Оконські джерела, вдаються до красномовства, оспівування і найвишуканіших епітетів, ніби не помічаючи страшних гратів, за якими сховане озерце, кавалка іржавої труби, з якої витікає вода для спраглих, цегляної халабуди сумнівної архітектури та інших слідів активної господарської діяльності. Та й сумно, що потужність джерел вже не порівняти з тією, яка була кілька десятиліть тому…

Та я хотів про інше розповісти. Як не дивно, та ці древні джерела колись завмерли, висохли і почали несподівано з’являтися в різних місцях околиці, приносячи цим самим немало клопотів. Місцеві навіть знають, де стоїть сільська хата, в якій джерело почало бити просто посеред домівки.

І от саме у нинішньому місці джерела знову б’ють лише з 1929 року. Про це можна дізнатися з видання матеріалів наукових засідань Державного геологічного інституту у Варшаві. Одне з таких засідань відбулося 29 квітня 1930 року, на якому видатний геолог, професор Львівської політехніки Ромуальд Рослонський представив повідомлення на тему «Артезіанські свердловини в Оконську на Поліссі».

Основні тези повідомлення звучали так:

«В Оконську, за 4 км на південь від залізничної станції Маневичі, у місці, де колись знаходилося потужне джерело, в крейдяному горизонті були пробурені 4 свердловини.

Перша, пробна, свердловина діаметром 12 см, була пробурена до глибини 17,5 м і мала продуктивність у кілька літрів води за секунду. Друга, пробурена поряд, мала діаметр 50 см і сягнула на глибину 28 м. Разом ці дві свердловини видали до 80 л/сек. Третя свердловина діаметром 35 см, пробурена на відстані 12 м від другої на таку ж глибину 28 м, видала ще більше води – орієнтовно до 200 л/сек., не зменшуючи при цьому продуктивності двох попередніх.

Четверта свердловина, яку пробили за 3 м від останньої, наприкінці липня 1929 року була ще в стадії буріння. Вона, як і інші свердловини, досягла шару білої крейди на глибині 5 м.

Усі свердловини були оточені колоподібним земляним валом, а стік з утвореної таким чином водойми був перекритий невеликим шлюзом.

Вимірювання об’єму відтоку води на шлюзі зафіксувало 260 л/сек. За інформацією, яка надійшла пізніше, четверта свердловина теж виявилася продуктивною.

Проби води, взятої зі свердловини №3, були досліджені у львівській хімічній лабораторії. Результати аналізу вказали на низьку мінералізацію води і майже повну відсутність у ній заліза».

З історії джерел

На початку XIX століття джерело витікало на поверхню в іншому місці, за 2 км на захід від сучасного – там досі збереглась улоговина. Воно було вперше обстежене 1880 року польським геологом В. Хорошевським. Пізніше утворилося нове джерело, яке описав Павло Тутковський 1899 року. За цим описом, глибина озера – 
15 м, вода прозора. Температура води цілий рік однакова – майже 9°С, навіть у суворі зими озеро не замерзало. Витрата води дорівнювала 10,5 тис. м³ на добу. У 30-х роках XX ст. горловина цього потужного джерела обвалилась, і воно зникло, а на території села Оконська виникло кілька малих джерел. З часом джерела утворили невелике озеро завглибшки 3 м і площею 0,5 га. Воно оточене валом та обсаджене деревами.

Місцеві перекази

За давньою легендою, там, де зараз знаходяться джерела, колись були панські стави. Пан мав красуню доньку, яка кохала бідного хлопця. Коли пан довідався про це, відразу ж призначив день весілля з іншим, багатим парубком. Як приїхав наречений, дівчина не зустріла його, а кинулась у воду. Побачивши це, бідний хлопець кинувся за нею. З того дня і вдарили із землі два джерела. Люди намагались закрити джерела, та даремно – вони пробивались в іншому місці.

За іншою легендою, третє потужне джерело виникло прямо посеред села. Розповідають, що вода з фонтану досягала вершин найвищих дерев. Потужність джерела налякала жителів, оскільки вони боялися, що вода, якої все більше прибувало, затопить їхні хати. Тому вони закидали горловину джерела мішками з борошном, яких була сотня, а то і більше.