«Живу в розбитому кварталі. Розбиті серце і думки...»

Живу в розбитому кварталі.
Розбиті серце і думки,
Погнуті нерви ті, що з сталі,
Погнуті скоби і замки,
Розсипані шкляні осколки,
Розтрощене чиєсь життя.
І коле так, як коле голка,
Оте розкидане сміття.
Болючі рани у народу
По всьому тілу і лиці.
Де людям та й шукати броду
На цій розтерзаній ріці?
Де силу брати і відвагу,
Де руки гріти у мороз?
У кого нині перевага?..
Який на літо це прогноз?
Живу між тріщин у бетоні.
Панує тиша, нічичирк.
Горять від люті дві долоні.
Пишу вірші не в чорновик.
Пишу й відразу відправляю
У соціальну мережу.
В душі усе життя тримаю
І кожну думку стережу,
І кожен клаптик цього поля,
І кожну квіточку в саду.
Така у нас, напевно, доля –
Долати кожен раз біду
І йти вперед, хоч грім, хоч «гради»,
Хоч вовк в кущах, хоч сатана.
Йти на грозу крізь снігопади
Й саджати квіти, хоч війна.
І ми йдемо, нас не убити.
Не залякать, не зупинить,
Ми вміємо життя любити.
Ми будемо тут вічно жить.
І скрутим ріг чорній потворі,
І скинем в прірву її плоть,
І будемо на своїм полі
Весною буряки полоть.