«Мені складно розділяти цей світ на Україну та Бразилію, бо у нас схожий менталітет».
За Україну воює земляк Пеле із позивним Полтава
У 2022 році він не мав жодного бойового досвіду, але вирішив покинути рідну сонячну Бразилію, щоб долучитись до бійців 2-го Інтернаціонального легіону оборони України
«Куля пролетіла так близько від моєї голови, що відчув навіть вітер»
За майже два роки служби в армії для нього стали буденними бої вдень і вночі, штурми, утримання та укріплення позицій. Про своє життя, небезпеку військової служби та плани на майбутнє чоловік розповів для АрміяInform.
За словами Полтави, їхати в Україну він остаточно вирішив після того, як побачив репортаж про обстріл росіянами українських фермерів.
– Тоді мене огорнуло співчуття до цих беззахисних людей, які абсолютно несправедливо страждають, це і стало останньою краплею для мене. Після цього я подав заявку до Інтернаціонального легіону, яку мені доволі швидко погодили. І в червні 2022 року вже почав збирати речі, – каже військовий.
– Я хочу допомогти Україні в цій війні, для мене надважливо бути саме на вашій стороні. Перед тим, як я долучився до Легіону, пройшов потужні тренування. Нас готували як фізично, так і психологічно до тих випробувань, з якими ми можемо стикнутися під час війни. У нас було багато тренувань, які, на перший погляд здавалися простими, але потім виявилися ефективними, – ділиться він.
У добровольця багато друзів у Легіоні, насамперед це бразильці. Взагалі він завжди намагається знайти друзів у всіх місцях, де буває. Нині воює стрільцем, у його обов’язки входить укріплення позицій, будівництво бліндажів та нічні спостереження місцевості, на якій постійно триває обстріл із боку ворога.
– За мною нещодавно навіть полював снайпер, куля промайнула настільки близько від моєї голови, що я навіть відчув коливання повітря. Після цього впав на землю, бо був оглушений та осліплений, спочатку нічого не чув і не бачив. Страху не було, лиш усвідомлення того, що мій ворог схибив і мені подаровано ще один шанс. І я вирішив скористатися ним сповна: почав разом із побратимом обстрілювати ворожі позиції з кулемета. Це було надзвичайно страшно, у той момент я думав, що це останні миті мого життя, – розповідає Полтава.
«Дрібні труднощі перекриваються надзвичайно смачним українським борщем»
Для легіонера наші дві країни схожі у своїх проблемах та прагненнях: «Мені складно розділяти цей світ на Україну та Бразилію, бо у нас схожий менталітет». Тому він доволі швидко адаптувався до буденності в незнайомій країні, хоча і підкреслює найбільшу відмінність – погоду.
Страху не було, лиш усвідомлення того, що мій ворог схибив і мені подаровано ще один шанс.
– У Бразилії сніжно приблизно 10 днів на рік, а в інший час тепло. У нас величезні пляжі з виходом до Атлантичного океану, а тут до моря далеко. Також я сумую за чорними бобами з яловичиною, адже в Україні переважно свинина або курятина. Але це такі дрібні труднощі, і вони перекриваються надзвичайно смачним українським борщем, – описує ситуацію доброволець.
Крім цього, Полтава долає мовний бар’єр, і кожного дня практикується українською: коли на бойових позиціях, то все простіше, адже комунікація мінімальна та зрозуміла навіть жестами.
– А от коли ти повертаєшся до буденності і тобі доводиться закупатися в магазині або слухати радіо, то виникають певні проблеми. По-перше, дуже мало людей володіють англійською, я вже не кажу про іспанську або португальську. По-друге, всі вивіски та цінники – теж українською. Але я стараюсь знаходити вихід: або шукаю людину, яка володіє іноземною мовою, або сам намагаюсь перекласти за допомогою програми, – розповідає він.
«Після Перемоги мрію обійняти донечку»
На патчі-наліпці у бійця – позивний Полтава. Він обрав це псевдо, бо назва йому здалася доволі милозвучною. Воїн не вірить у забобони, але з трепетом ставиться до подарованих йому оберегів.
– Я католик, тому не вірю в усілякі забобони. На правій руці у мене є ниточка, яку мені пов’язав маленький хлопчик у Бразилії. Я пообіцяв, що не зніму її, власне, тому вона завжди зі мною. Також у мене на руці є синьо-жовта стрічка – подарунок українських волонтерів. Для мене це символ моєї солідарності та підтримки України, – розповідає військовий.
Бразилець зазначає, що не будує планів на майбутнє, але вдома на нього чекають друзі та донечка, яку він надзвичайно сильно хоче обійняти, але буде це вже тільки після Перемоги.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Volyn Nova.
Читайте також: Переселенка з Харківщини на Волинь: «Наше попереднє життя зруйнувала війна, а нове нам треба створювати самим».
