«Я просто пережив окупацію і не хочу, щоб це повторилось», – пояснює свою життєву позицію юнак.
«Мене притиснули прикладом до стіни і спитали, де вітчим, який служить у ЗСУ»
16-річний Віктор Главенко із Нової Басані, що на Чернігівщині, зібрав 20 тисяч гривень та купив для підрозділу, який вибив із його рідного села російських військових, автомобіль «москвич»
Під окупацією село перебувало понад місяць, і за цей час, зізнається студент, він ще більше впевнився в тому, що допомагатиме армії аж до самої Перемоги. Трьох односельчан росіяни вбили просто так. Тому, як тільки ЗСУ звільнили населений пункт від загарбників, хлопець вирішив присвятити себе волонтерству й навіть створив власну організацію.
Спочатку допомагав розвозити гуманітарну допомогу, після того купував та передавав термобілизну, окопні свічки, маскувальні сітки. А потім дійшов і до придбання машини.
– Коли почалась повномасштабна війна, я вчився у дев’ятому класі. Страху не мав. Наш город виходив на центральну вулицю, окупанти заселились по сусідству. Коло мого двору поставили танк. Тому сенсу ховатись у погребі не було, бо всі б там залишились. На жаль, наш сусід виявився колаборантом й розповів ворогам, що мій вітчим служив у ЗСУ, починаючи з АТО, а після 24 лютого пішов боронити Чернігівщину. Й до нас прийшли кадирівці.
На жаль, наш сусід виявився колаборантом й розповів ворогам, що мій вітчим служив у ЗСУ, починаючи з АТО, а після 24 лютого пішов боронити Чернігівщину.
Питали, чи є тут українські військові, чи є зброя. Вдома були я, мама та бабуся. Ми відповіли, що ні. Вони тоді не чіпали, пішли геть.
А за кілька днів увірвалися вже вп’ятьох – буряти та кадирівці. Вимагали документи, цікавились, чи є в хаті газ та світло. Віктора притискали прикладом автомата до стіни, питали, де вітчим, який служить у ЗСУ. Шукали харчі, хоча люди самі перебивались на макаронах та бульбі. Вимагали віддати їм телефон.
– А через 33 дні ЗСУ нас звільнили. Навкруги все трусилось! Ми з рідними впали на підлогу, весь час просили Бога, щоб вижити… Й Він нас почув. Нову Басань деокупували, – розповів юний волонтер «Фактам».
Вітчим Віктора, який воював на Харківському, Вугледарському і Бахмутському напрямках, дуже пишається пасинком. Зараз хлопець навчається на медбрата у Прилуцькому фаховому медичному коледжі, згодом планує продовжити навчання на військовій кафедрі у Львові. Щодо машини для бійців, то Віктор купив її для воїнів 11-го окремого батальйону, які звільняли Нову Басань, – «бо завдяки їм всі ми вижили»! За півтора місяця він зібрав 20 тисяч гривень і придбав «москвич». Авто вже несе службу на Херсонщині.
– Я просто пережив окупацію і не хочу, щоб це повторилось, – пояснює свою життєву позицію юнак. – Не хочу, щоб знову страждали люди, щоб чоботи окупантів ступали на українську землю. Так, є люди, які із 2014 року волонтерять, – захоплююсь ними. Повірте, нашим бійцям нелегко, вони постійно дивляться в очі смерті, витрачають свої кошти на амуніцію. Мій вітчим всю зарплату віддає на потреби армії. Й разом із тим захищає нас усіх. То я й подумав, що треба допомагати воїнам.
Вікторія МИКИТЮК, fakty.ua.
Читайте також: На фронті не вистачає дронів, зате на Волині їх активно використовують контрабандисти.
