Юні «паростківці» воюють за Україну своїм співом

Цьогоріч гуртківці зібрали 29 440 гривень. Частину з них – 10 000 гривень – вручили 18-му батальйону 35-ї ОМБр (на ремонт службового автомобіля), а 19 440 гривень — для придбання необхідного для кількох підрозділів ЗСУ обладнання для захисту українського неба. 

Окрім цього, діти долучалися до плетіння маскувальних сіток, виготовлення енергетичних батончиків. І разом з тим працюють надзвичайно творчо, демонструючи відмінні результати. 

 – Ми щороку беремо участь у престижному, дуже професійному Різдвяному конкурсі колядок, який проходить у Львові, – розповіла пані Наталія. – Зазвичай ми там здобували призові місця – по два-три в різних номінаціях. А цього разу перед Новим роком, коли відбувалися змагання, був масований обстріл, влучання по Львову. Під час поїздки довелося перечекати тривогу у лісі за Жовквою. У небі бачили спалахи, потім нам пояснили, що це працювала ППО. Через атаку рашистів формат фестивалю був дещо змінений, виступи учасників проходили з невеликим запізненням. А нагородження відбувалося не на сцені – дипломи переможці отримували в оргкомітеті.

Досі не навчилася і вже не навчуся казати дітям, що в когось із них не вийде зі співом.

Мої діти виходили розгублені: 15 перших місць. Вони не вірили, як і я спочатку, в такий успіх, казали, що це нечесно, напевно, всім роздали перші місця. Дійсно, такого ще не було – здобути стільки перших місць!

Після того керівниця з дітьми кричала «Ура!», тішилася разом з ними. Дякувала своїм вихованцям за працелюбність, їхнім батькам – за сприяння, дирекції, колективу Центру – за створені прекрасні умови для занять (просторе приміщення, відповідну апаратуру).

– Як вам вдається прищепити юним співакам любов до музики, до співу? – цікавлюся.

– Кожну дитину, яка виявила бажання в нас займатися, оцінюю як потенційно успішну, талановиту. Досі не навчилася і вже не навчуся казати дітям, що в когось із них не вийде зі співом. І маю десятки прикладів, коли вихованці завдяки своїй наполегливості, великому бажанню бути на сцені і голос здобували, і слух у них пробивався, і ставали провідними солістами.

Так, її син Сергій займався в ансамблі, тепер навчається в Луцькому педколеджі на факультеті музичного мистецтва. З його діапазоном голосу, вмінням тримати вокальні партії затребуваний у багатьох творчих колективах. Ще один вихованець пов’язав свою творчу долю із драматичним мистецтвом, і коли в столичному університеті культури почули його спів – відразу зарахували. Одна з учениць вступила до Луцького коледжу культури і мистецтв аж на три спеціальності: «хоровий спів», «хореографія», «акторська майстерність». Донька Тетяна хотіла також займатися співом, але опановує в університеті іноземні мови, хоча продовжує займатися музикою як хобі. 

Наталії Сидоренко надзвичайно приємно, коли на вулиці батьки, бабусі, дідусі, хрещені підходять і дякують, що їхні діти, внуки, похресники займалися у «Паростку».

– Війна вплинула на ваш репертуар? – не можемо обминути болючу для всіх тему.

– Звісно. Доводиться багато вишукувати нового з інтернету, самій писати слова й музику, поєднувати, інтерпретувати. Своїми новими композиціями нещодавно ми завоювали серця львівського журі, а волинян – ще раніше.

До слова, чоловік пані Наталії Віталій – керівник духового оркестру Центру, зумів зробити колектив музикантів сучасним, привабливим, шанованим серед численної аудиторії 
слухачів.

Алла ЛІСОВА.