На Дніпропетровщині демонтували бюст Щербицького

Наказом Мінкульту ще від 4 квітня 2016 року погруддя першого секретаря  ЦК КПУ, члена Політбюро ЦК КПРС, двічі Героя Соціалістичної Праці Володимира Щербицького (на фото) зняли з державного обліку, і об’єкт  втратив статус пам’ятки. Проте  того ж року міськрада Верхньодніпровська визнала бюст Щербицького «невід’ємним елементом благоустрою» однієї з площ міста, «як елемент декоративного оснащення». Відтак пам’ятник земляку зберегли.

Але, видно, російське вторгнення змусило все-таки владу міста прийняти правильне рішення. Може, згадали слова Леоніда Кравчука, який стверджував, що наприкінці свого життя Володимир

Щербицький змінив національність на російську. До цього в анкетах він завжди писав про себе «українець», але помер росіянином. Такий вибір Щербицький  упродовж свого життя намагався нав’язати всій Україні. Як бачимо, від ідеї зробити з українців росіян москва не відмовилась і досі…

Володимира Щербицького можна вважати ідеальним служакою москви. При ньому відбулися фундаментальні демографічні зміни – більшість українців стали жити не в селах, а в містах, які стрімко русифіковувалися. Сам перший секретар, на відміну від свого попередника Петра Шелеста, завжди говорив та виступав російською і всю партійну та господарську документацію розпорядився перевести на неї. Тож за 17 років при владі Щербицького кількість тих, хто називав рідною українську мову, зменшилась із 70 до 65 відсотків, а тих, хто нею публічно користувався, була ще меншою.

У 1972-му Щербицький, говорячи про «націоналістичні тенденції» в Україні, наводив такі приклади: не змогли присікти щорічних зборів біля пам’ятника Шевченкові; хор «Гомін» виконує націоналістичні обряди – колядки; забагато вихваляють давнину, зокрема гетьманів, – на Хортиці хочуть поставити етнографічний музей-село. До насильницького впровадження української мови (!) він зарахував: видання Пушкіна українською мовою, трансляцію українською мовою футболу на телеканалі по першій програмі (Щербицький дуже любив його і київське «Динамо». – Ред.), а також оголошення українською на пляжі у Севастополі – місті «російської слави».

Леонід Кравчук стверджував, що наприкінці свого життя Володимир Щербицький змінив національність на російську. До цього в анкетах він завжди писав про себе «українець», але помер росіянином.

Олесь Гончар про ті часи писав: «Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було. І перший нищитель мови – він, Щербицький».

Тісним був тандем Володимира Щербицького та керівника КДБ УРСР Віталія Федорчука, який розгорнув активну боротьбу з дисидентами, збільшивши штати. Про близькість із Щербицьким згадував сам Федорчук. На чому вона ґрунтувалась, можна зрозуміти з таких слів головного  кадебіста України: «Ми працюємо на весь Союз, і ніякої України для нас не існує». Сам Щербицький наголошував:

«Ми в Києві політичних рішень не ухвалюємо».

Словом, москва мала в Україні ідеального служаку та гауляйтера – «управлінця-трудоголіка», який знищував будь-які прояви національної окремішності.

Але наприкінці 1980-х рушилось усе, що Володимир Щербицький будував протягом свого життя, у що вірив. Це його дуже підкосило. У вересні 1989 року він подав у відставку. А вже через 5 місяців, 16 лютого 1990-го, помер – за день до свого 72-ліття.

Є версія, що насправді Щербицький учинив самогубство, хоч офіційно вважається, що помер від запалення легень. Збереглася, зокрема, його передсмертна записка, де він розповідає дружині Раді, як розпорядитись майном та реліквіями після його смерті.

Ліна ВОГОНЬ.