В арсеналі прикордонника дві гвинтівки: одна – для стрільби по російських воїнах, інша – по їхній техніці, яку пробиває.
Прикордонник 11 годин пролежав у засідці, щоб ліквідувати російського офіцера
Зазвичай окупанти вільно почуваються, ходять групами, стоять, курять до моменту, коли на цій ділянці фронту з’являється воїн на псевдо Красівий…
Поклав із першого пострілу
Красівий – це псевдо у призовника появилося з першого дня його перебування у Держприкордонслужбі. Він прокинувся з такою зачіскою, наче після удару струмом та почав шукати у побратимів гребінець, а знайшов позивний, з яким живе уже понад двадцять місяців, інформують у пресслужбі Державної прикордонної служби України.
Свою майстерність та бойовий досвід прикордонник здобував на бойових позиціях під Мар’їнкою, Пісками, Лиманом. Боєць мобілізувався майже з перших днів після початку повномасштабного вторгнення рашистів. За цей час уже досконало вивчив поведінку ворога на різних локаціях, хитрощі, які застосовуються, залежно від завдання та підрозділів противника.
Але незмінним є один момент: перший постріл – паніка та страх в окупанта.
Панічні настрої ворога відчувалися у радіоперехопленні, де в перемішку з нецензурщиною звучало: «всєм в укритіє, работаєт снайпєр». Загарбники одразу вчилися швидко пересуватися, гарно ховатися та постійно остерігатися.
Працював прикордонник по ворожих кулеметниках, зв’язківцях, а найдовше довелося вистежувати російського офіцера. У рашистів тоді була ротація і Красівому треба було визначити хто з них командир.
«Після 11 годин спостерігання мені вдалося з першого пострілу влучити у ціль», – розповідає про результат Красівий.
Одна гвинтівка – для рашистів, інша – для їхньої техніки
В арсеналі прикордонника дві гвинтівки: перша – вітчизняна UAR-10. «Вона більше призначена для знищення живої сили противника. Тут калібр 7,62 на 51, натівський, у мене спеціальні дуже крутезні натівські набої, – хизується своєю основною помічницею Красівий. – Інша – американського виробництва Desert Tech HTI, вона більше призначена для роботи по броньованій і легкоброньованій ворожій техніці, з легкістю може пробити БТР, БМП, а звичайні пікапи – наскрізь», – додає снайпер, погладжуючи оптичний приціл. «А сенс з неї стріляти по рашистах!? Вона ж йому руку відірве чи ногу!» – емоційно розповідає прикордонник про вогневу міць гвинтівки.
Снайпер розповів, що часто доводиться працювати в екстремальних умовах. От недавно він виявив важливу ціль на відстані 1,5 кілометра, але в мороз та вітер із поривами до 12 метрів на секунду працювати було марно. Щоправда, до примх природи Красівий за час війни суттєво адаптувався. Спека, дощ, сніг, мороз… він може годинами лежати на землі, ведучи спостереження та вичікуючи на ціль.
«Пальці зараз гарячі», – показує Красівий руки, які вже звикли до морозу. Заради одного-єдиного «вирішального» пострілу снайпер може перебувати на вогневій позиції у нерухомому стані досить тривалий час. «За весь час перебування на передовій мій організм вже адаптувався та загартувався, навіть при досить низьких температурах я не мерзну», – каже прикордонник.
Свою роботу снайпер вважає важливою і буде цілити в окупантів, доки ті перебуватимуть на українській землі. Проте каже, що вражати рашистів не так приємно, як може здатися. Його цілі могли б залишитися живими, якби не пішли у чужу країну на загарбницьку війну, а так – отримують те, на що заслужили.
Богдан КОТИГОРОШКО.
