Сурдоперекладачка Катерина Заботкіна оголосила про свою грандіозну мрію

Так писали українці про Катерину  Заботкіну, яка 3 лютого «запалила»  в етері під час Національного  відбору «Євробачення-2024».

Щоправда, сама Катерина проти того, щоб її називали перекладачкою. Краще «виконавицею пісень жестовою мовою», бо вона не перекладає текст дослівно, а адаптовує його для людей з порушеннями слуху.

Катерина родом із Кропивницького, здобула вищу освіту у Києві, а живе у Гостомелі. Вона почала вивчати українську жестову мову самостійно ще 8 літ тому. Цьогоріч разом з Ольгою Буназів виконувала пісні фіналістів жестовою мовою вперше в історії Нацвідбору.

Багато кому сподобалося, але деякі українці з порушенням слуху скаржились, що їм було важко зрозуміти сенс пісень, а Українське товариство глухих навіть назвало переклад «низькосортним».

– Катерино, як ви сприймаєте захоплення українців вашим виступом? Чи є відчуття, що ви стали зіркою? – запитала новоспечену зірку кореспондентка life.pravda.com.ua.

– Ні, я взагалі не вважаю себе зіркою. Мені це навіть ніяково. На цьогорічному Нацвідборі на «Євробачення» у мене насправді не було самоцілі показати себе чи свої здібності. Мені набагато важливіше було насамперед показати сенс українських пісень для нечуючих людей і людей з порушенням слуху.

За останні років п’ять українська музика стала настільки розмаїтою, що спостерігати за цим – суцільне задоволення. Це настільки фантастично, що українська музика набуває смаку. Є і реп, є і глибока лірика, яка торкається душі. Є щось дуже легке, танцювальне, що заїдає в голові. Мені приємно, що я мала честь знайомити людей із порушеннями слуху з цією частиною нашої творчості на

«Євробаченні». Це просто фантастика.

І друга моя мета – популяризувати жестову мову. Я подивилася не так багато коментарів, але бачила, скільки людей писало: «Вау, а так можна?». Хоча адаптація пісень жестовою мовою існує не перший рік, але для багатьох людей на сцені Нацвідбору це справило «вау-ефект».

Сподіваюся, що більше людей зрозуміють важливість доступності, інклюзії. Я щоразу це повторюю, але в мене дійсно мурашки по шкірі біжать від натхнення, яке вдалося відчути.

– У соцмережах з'явилися критичні коментарі, що деякі люди з порушеннями слуху не зрозуміли ваш переклад. Як ви ставитесь до цих зауважень?

 – Насправді до будь-яких зауважень і до критики ставлюся суперпозитивно. Мені дуже приємно, коли люди пишуть і підказують, що можна покращити. За цей час вже спілкувалася з людьми, які підказували, що ось тут можна було б більше додати ритму, а тут я пропустила таке-то слово.

Але теж уточню, що адаптація пісень жестовою мовою не передбачає дослівний переклад. Якщо людина хоче дізнатися текст слово в слово, вона його відкриє, і для цього їй ще одна людина, яка буде те саме казати жестовою мовою, не потрібна. На моє переконання, передати атмосферу, ритм і настрій пісні – це так само важливо, як і передати слова. Тобто адаптувати так, щоб було зрозуміло, про що пісня.

Також на Нацвідборі були пісні англійською мовою. Тут взагалі подвійний переклад. Тобто я перекладаю пісню в голові, і потім адаптовую українською жестовою мовою. Через це могли траплятися паузи, або я могла відстати від артиста. Але старалася і докладала максимум зусиль, щоб це надолужити. Іноді навмисне проговорювала англійські слова українською мовою. Я використовувала саме українську жестову мову, тому що мені було головне, щоб українці все зрозуміли.

– У моменти, де ви активно рухаєтесь або наче «граєте» на гітарі, це більше для атмосфери, чи ці жести дійсно мають передати ритм нечуючим людям?

– Насправді тут подвійна задача. Адаптація пісень – це і про творчість, і про можливість показати так, як ти відчуваєш.

Мені набагато важливіше було насамперед показати сенс українських пісень для нечуючих людей і людей з порушенням слуху.

А іноді для того, щоб адаптувати ту чи іншу пісню, я можу запитати дві–три людини, які послуговуються жестовою мовою. І спільно в нас народжується якесь рішення, яке потім вдається показати.

Перед тим, як адаптувати пісню, її слухаю сто разів – це точно. Треба розкласти її просто посекундно. Що там відбувається, який там, наприклад, інструмент зараз головний, чи артист бере високу ноту? Усе це бажано зобразити, наскільки це можливо.

– А після вашого виступу ви уже спілкувалися з глядачами, у яких є порушення слуху?

– Так, звісно. Я бачила в коментарях дуже багато дописів і від нечуючих людей, і від людей, які послуговуються жестовою мовою, і від перекладачів.

Це настільки надихає, настільки приємно. Якщо чесно, я не всім маю змогу відповісти, бо в ці дні просто телефон горить. Але це дуже класне відчуття. 

– Скільки часу зайняв переклад усіх пісень на Нацвідбір?

– Кілька тижнів. Я займалася додатково з перекладачем, питала порад від знайомих, які мають порушення слуху.

– Яка пісня особисто вам найбільше сподобалася?

– Чесно, мій фаворит – це попурі пісень Івасюка. Коли почула цю пісню, я її за вечір 50 разів переслухала. Спеціально ставила на повтор, щоб наплакатися, і щоб не розплакалася в ефірі. Вона настільки жива, там у кожному рядку щось особливе. Ось за цей хіт я безмежно вдячна всім учасникам і Дмитру Шурову.

– Пісні яких артистів даються вам найважче в адаптації?

– Тут скоріше не про артистів, а про тип пісень. Коли в піснях, наприклад, одні вигуки «хей, хей, хей» через кожен рядок пісні – треба проявити неабиякий креатив, щоб придумати, як це показати.

Складно, очевидно, адаптувати реп, тому що він читається дуже швидко і не завжди всі слова несуть смислове навантаження. Тут на допомогу приходить адаптація.

– Чи є у вас якісь мрії стосовно адаптації пісень певних музикантів? Або ви хотіли б попрацювати на якомусь конкретному концерті?

– Знаєте, один раз я вже так в ефірі помріяла…Напевно, з таких мрій, – це вже велике «Євробачення». І, звісно, основна мета – це популяризація жестової мови.

Олена БАРСУКОВА.

Читайте також: На Волині священник московського патріархату взявся будувати храм? (Відео).