«Головне – ніколи не здаватися. Все можна пережити».
Десантник 41 добу тримав позицію у заваленому підвалі
Владислав Молодих, військовослужбовець 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, 41 добу провів у заваленому підвалі на бойових позиціях. Без зв’язку, їжі, води, при мінусовій температурі
«Постійно штурмували, закидували гранатами, дрони ці бл..ські були скрізь, – розповів десантник про важкий місяць утримання бойової позиції. Один росіянин спробував підійти максимально близько до підвалу, я поклав його, він упав прямо біля входу. Так він там і згорів від великої кількості гранат, які росіяни продовжували закидувати, і дронів».
Спроби штурму росіянами щоразу залишалися без успіху.
Владислав разом із побратимом Ігорем мужньо тримали визначену ділянку оборони. «Перші три доби я не спав, постійно чатував біля входу. Ігор, побратим, був пораненим в руку і ногу, стріляти не міг. Пізніше, після постійного голоду, він вирішив вибратися. Блукав тим сектором, але його таки знайшли наші дронами», – згадує Владислав.
«Дуже хотів води. Пив талий сніг. Так і вижив».
Підвал, де була позиція Владислава, постійно засипало сміттям і уламками від знищеної поруч хати. Пізніше, після невдалих спроб штурмів, росіяни просто засипали підвал сміттям. «Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався», – сміється Владислав.
Останні два тижні полону в підземеллі були найважчими. Сухпайки закінчились. Але найбільше хотілося пити. «Дуже хотів води. Пив талий сніг. Так і вижив».
Через 41 добу підземного полону на позицію вдалося пробратися побратимам Владислава. «Спочатку кричали туди в підвал через сміття. Він відгукнувся, але не виходив, називали його позивний. Коли виліз, був схудлий, чорний від окопних свічок і глини. Ледве стримував сльози, коли нас побачив», – розповідає про події того дня побратим Герич. Перше, що попросив – води і сигарету. Казав, що в полон здаватися не планував і відстрілювався до останнього. Мужик».
Кілька тижнів Владислава вважали зниклим безвісти. Надії було мало. «Дочекався, – сміється чоловік, – коли вже вивезли «медеваком», дали подзвонити мамі. Вона одразу впізнала, сльози і крики. Головне – ніколи не здаватися. Все можна пережити».
Богдан КОТИГОРОШКО, Служба зв’язків з громадськістю Командування Десантно-штурмових військ Збройних сил України
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Volyn Nova.
