«Здатися і загинути, як раб, чи битися і перемогти»

Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ, Президент України, про відхід українських військ з Авдіївки:

 «Абсолютно логічне, справедливе та професійне рішення зберегти наших людей. Для нас це найголовніше завдання. Ми бережемо наших людей, наших воїнів – бо це і є захист… Тому, щоб не потрапити в оточення, було прийняте рішення відійти на інші рубежі».

Вікторія СЮМАР, народний депутат від «Європейської Солідарності», про проблеми із побудовою фортифікацій:

 «Злюся від того, що імпотентна Рада збирається раз на кілька тижнів. Що вже три місяці ми вимагаємо створити ТСК щодо побудови оборонно-фортифікаційних споруд і у відповідь чуємо лише: «Йдіть нах, не ваше собаче діло».

Один доручає іншим щось будувати,ті кажуть: нема грошей. Врешті в нас немає підготовлених якісних нових оборонних рубежів після відводу військ. Що це означає? Що історія Лисичанська, Сєвєродонецька, Бахмута, Авдіївки цілком здатна повторитися в Часовому Ярі, Куп’янську, Краматорську, Слов’янську».

Сергій ФУРСА, блогер, про мобілізацію:

 «Мобілізація потрібна не Зеленському чи Сирському, депутатам чи чиновникам. Вона потрібна простим українцям, які можуть не пережити прихід у власне місто чи село російської армії».

Юрій СИРОТЮК, громадсько-політичний діяч, про потребу посилення мобілізації:

 «Війна триватиме доти, доки росія не зазнає поразки. Тому потрібна мобілізація всіх, щоб дати можливість ротувати фронтовиків і посилити оборонні спроможності.
Мобілізація внутрішня. Персональна. Економічна. Фінансова.
У нас немає вибору – бути чи не бути війні. Є лиш ілюзорний вибір: здатися і загинути, як раб, чи битися і перемогти».

Богдан БУТКЕВИЧ, журналіст, про смерть російського опозиціонера Олексія Навального:

 «…путін подає сигнал елітам: більше не працюють ніякі домовленості, окрім особистої  лояльності. Є тільки його воля – карати аж до смерті, якщо він так вважає за потрібне. Повний римейк епохи пізнього Сталіна з її постійною чисткою всіх. Це спонукатиме еліту замислитися. І наблизить момент смерті пуйла в калюжі власної сечі – як і його кумира джугашвілі».

Ірина ГЕРАЩЕНКО, народний депутат України  про блокування виїзду у закордонні відрядження представників опозиційної «Європейської Солідарності», включаючи її лідера Петра Порошенка (зокрема, заборонили виїзд на Мюнхенську безпекову конференцію попри запрошення організаторів):

 «Думаю, синергія Зеленського і Порошенка могла б дати назовні той ефект, який зараз життєво необхідний Україні. Але наша міжпарламентська робота знову заблокована. Які ж фобії потрібно мати, аби перед обличчям смертельної небезпеки для країни думати не про те, як перемогти путіна, а як зробити чергову  капость опозиції… Дрібні люди при владі».

Юрій ФЕДОРЕНКО, командир батальйону безпілотних авіаційних комплексів «Ахілес», про те, як помінялось сприйняття військових у суспільстві:

 «Якщо у 2022 році на військового дивилися, як на «острівець безпеки», то зараз ставлення – як до небезпеки. Заходимо в ресторан (разом із друзями-військовими. – Ред.) – люди починають свій погляд опускати донизу, дивитися в телефони, займатися чимось. Відчувають небезпеку, бо можуть дати повістку – і наступна черга проходити службу й захищати Батьківщину буде саме їхня».

Карл ВОЛОХ, громадський діяч, про позицію Заходу в російсько-українській війні:

 «Судячи з усього, наші західні партнери вирішили знекровити російську армію й економіку до стану, коли вона вже категорично не зможе являти собою загрозу для країн НАТО. Ви, звичайно, зараз почнете нарікати на підступний Захід, котрий вирішує свої проблеми за рахунок життів українців. Але, як я вже не раз казав, зовнішня політика – це не про мораль, а про національні інтереси. І оскільки ми за 30 років незалежності не навчилися ефективно самі захищати свої інтереси (створивши потужну армію чи вступивши до НАТО), то можемо лише дякувати долі, що вони наразі збігаються з інтересами цивілізованого світу».