Під час свого 385-го бою загинув пілот MAGIC

Коли майбутньому пілотові було шість років, бандити вбили всю його сім’ю. Він отримав поранення, але залишився живим! І згодом у нього з’явиться справжній янгол-охоронець, якого він називатиме рідним батьком. Коли правоохоронець Юрій Покусай дізнався, що в хлопця зовсім немає рідних, оформив над ним опіку. «Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом!

Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр, який і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. І коли настав час обирати ВНЗ, питання навіть не стояло – тільки

Харківський національний університет Повітряних сил», – розповідає правоохоронець Юрій Покусай.

 

У свої 28 Владислав Риков зустрів велику війну. Його намагалися вбити ледь не щодня! Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Воїна рятували професіоналізм, стресостійкість та жага Перемоги! Рашисти були переконані, що «авіації в Україні вже не існує», але глибоко помилялись. Влад упевнено випалював окупантів та їх техніку!

Владислав мав цікавий позивний – MAGIC, що в перекладі із англійської означає «магія». Його дали хлопцю за віртуозний стиль пілотування.

Ми давно домовились із Владом: якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину.

«Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину. Він прикривав мене: і не лише в небі, а завжди був поруч, усі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день», – каже командир

Владислава, Герой України, підполковник Ростислав Лазаренко.

Владислав Риков був повним кавалером орденів Богдана Хмельницького та «За мужність», одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків.

7 лютого він здійснив свій останній, 385-й політ.

«Це був звичайний бойовий день. Типове завдання – вогневе ураження противника. Влад потиснув руку. Виліт. Жити йому залишалося 17 хвилин», – пригадує командир Владислава. На його очах ракета влучила просто у штурмовик Влада. «Ракета Р-37, яку окупанти вже доволі давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди. Влад нічого не встиг сказати в ефірі», – продовжує Лазаренко.

Командир переконаний: це була помста, адже напередодні пілоти добряче «насипали» росіянам. Чоловік до останнього сподівався, що Влад дивом зумів катапультуватись. «Він був дуже цінним для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатися. Та як вберегти на війні? – запитує командир. – Уже без Влада ми пересядемо на F-16. Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога».

У пілота залишилися дружина та маленька донечка Міра. Командир Ростислав Лазаренко обіцяє, що завжди підтримуватиме їх. «Ми давно домовились із Владом: якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину.

Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився з родиною і дуже засмучувався через це. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати», – завершує командир.

Владиславу Рикову  посмертно присвоєно військове звання «полковник». Поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці – місті, в якому він ніколи не жив, але мріяв оселитись із родиною після 
Перемоги. 

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ, armyinform.com.ua.

Читайте також: У свій день народження 91-літній волинянин зустрів сина-Героя в домовині​.