Волонтери Віталій Нагорняк і Андрій Лебезун з директором Берестечківського народного історичного музею Олегом Дергаєм (другий зліва), його бойовим побратимом Андрієм Куралєсовим із Луцька й Василем Паскіним із Калуша під Калугою на Миколаївщині.
Вибухова хвиля від третього снаряда поховала волинянина під землею в окопі...
Директор Берестечківського народного історичного музею Олег Дергай став на захист України 4 березня 2022 року. Не жартує, коли каже, що був би у військкоматі вже 24 лютого, та дружина сховала військовий квиток. Вона ж бо знає чоловікову вдачу: за вільну Україну воював по-своєму ще відтоді, як захопився її історією. А в час страшної навали ворога поклик славних предків спонукав хранителя історичної скарбниці козацького краю взяти до рук зброю і стати козаком ХХІ століття
Навколо падали сосни й горіла заввишки по коліна трава...
Це про кожний експонат у музеї відомий на Волині краєзнавець, учасник Майдану, волонтер часів АТО й помічник гранатометника 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого в перший рік повномасштабної війни 49-літній Олег Анатолійович може розповідати годинами, а про пекло війни, як і всі, хто його пройшов чи проходить, воліє говорити мало.
– Пощастило мені з дислокацією, – каже чомусь про дороги Миколаївщиною, Харківщиною, Донеччиною. До слова, на одній із них у квітні 2022 року волонтери Горохівської районної організації «Спілка учасників АТО/ООС «Щит» Андрій Лебезун і Віталій Нагорняк, отримавши маршрут від координатора організації Віталія Гладуна, разом із авторкою цих рядків, повертаючись із донецького Курахового, наздоганяли на Миколаївщині колону, в складі якої передислоковувався з тамтешнього села Калуга кудись на Херсонщину й Олег Дергай. Ми віддали адресну передачу – замовлену бензопилу. Натомість дорогою додому тішилися його розповіддю про те, як упіймав диверсанта, перевдягненого в тракториста, й везли від бійця-краєзнавця величезний рюкзак із бойовими трофеями. Тепер вони – теж експонати Берестечківського музею.
Бійцеві нівроку статурою побратими дали псевдо Маленький і тим поцінували чудове почуття гумору інтелігента-помічника гранатометника. «На нулі» Олег Анатолійович не рахував своїх контузій. Дякував Богові, що відбувався порівняно легко й фактично не вибував зі строю. До «свого» фатального снаряда.
Мішки, в яких були речі ворогів, так і підписував – «москальські», й казав дружині Наталці, щоб не складала їх у хаті разом із московським духом.
…У той день бійці саме окопувалися приблизно за п’ять кілометрів від ворога неподалік Ізюма. Він вирив окоп собі, побратимові й виліз на перекур. Зняв важкий бронежилет, та як тільки смачно затягнувся димом, «досвідчене» вухо вчуло: одна міна мала розірватися десь справа, друга – зліва, а вибухова хвиля від третього снаряда поховала його під землею в тому ж окопі.
Поміж повалених сосон й трави по коліна, яка горіла навкруги, Олега відкопали друзі. Думав, свист у вухах, шум у голові й біль у тілі минуть, як завжди, та вночі контуженим почало підкидати до непритомності, й бійці вирішили відправити його в найближчий госпіталь.
Почувався ніяково серед тих, кого везли з того бою, стікаючими кров’ю, тому повернувся до своїх днів за десять, ледве ставши трохи міцніше на ноги. Тепер шкодує про бажання одужати швидше, а тоді горював за загиблими побратимами. Доки лікувався, їх загинуло більше тридцяти...
Потому були позиції під Бахмутом. Під палючим сонцем недолікована травма далася взнаки швидко: віднімало руку й ногу, очі пеленала сліпота, а голова паморочилася від болю. Командири прийняли рішення відправити бійця на пункт постійної дислокації.
«Українці з дитсадка мають знати своїх ворогів»
Лікування й реабілітація були довгими, та повернути здоров’я Олегові Анатолійовичу не в силі ні ліки, ні лікарі, тож після госпіталів, лікарень та реабілітаційних центрів директор наразі взявся впорядковувати експонати, передані ним з фронту через волонтерів.
– Мішки, в яких були речі ворогів, так і підписував – «москальські», й казав дружині Наталці, щоб не складала їх у хаті разом із московським духом. Серед них – ворожі шеврони, бронежилет, форма, листи в московію з розповідями окупантів про їхні ганебні «подвиги» й навіть радянський бойовий устав, яким досі керується ворожа армія. Ці речі тепер показую відвідувачам, бо їх, на жаль, з історії теж не викинеш. Наші діти мають із дитсадка знати, хто є ворогом України. Минають століття, а він не змінюється. Бо москаль був, є й буде ненависним москалем, – каже Олег Дергай.
У Берестечківському народному краєзнавчому музеї наразі діють три виставкові зали з експонатами, які віддзеркалюють події від неоліту до нинішніх днів. На чільному місці – речі українських воїнів, нагрудні знаки українських захисників, осколки снарядів… Словом – усе-все з полів боїв, з фронтових доріг, бліндажів, окопів, що покликане нагадувати прийдешнім поколінням: немає в світі нічого страшнішого за війну.
А поміж тими бойовими оригіналами – шедеври, від споглядання яких на очі навертаються сльози. З усіх волонтерських гуманітарних доставок на фронт Олег Анатолійович ревно беріг й передавав додому малюнки з мріями маленьких українців про мир. Директор має їх більше 40! Він переконаний: невдовзі кожен малюнок на віки стане неповторним експонатом виставки, яку він неодмінно облаштує. Дасть Бог, зробить це на честь омріяної Перемоги!
Читайте також: Воїн-селянин із Полісся пообіцяв узяти свого коня на парад Перемоги над росією у москві.
