На Волині 91-літній батько у свій день народження зустрічав сина-Героя в домовині
Нещодавно у селі Раків Ліс Камінь-Каширського району в останню дорогу провели 48-річного військовослужбовця Збройних сил України, ветерана АТО, Сергія Гальома (на фото). Більше за столярську справу він любив тільки своїх дітей та Україну. Саме тому двічі залишав деревообробні верстати й роботу охоронника в дільниці «Газорозподільних мереж України» та вирушав на фронт вибивати окупанта з теренів держави з думкою, що його нащадки мають жити у вільній країні
Навики будівельника та майстра по дереву Сергій Гальом перейняв від батька й братів. Це дійсно було його покликання – виготовлені ним меблі, двері, альтанки завжди йшли нарозхват. А ще він був справжнім патріотом, без пафосу і фальші. Ще в квітні 2014 року вперше вирушив на фронт, на Донбас. Хоча до цього з військового досвіду – тільки строкова служба на Львівщині. Оскільки мав освіту автомеханіка, то на передовій виконував функції механіка-водія. Майже весь серпень того року він разом із побратимами 51-ї бригади (нині реорганізованої в 14-ту ОМБр) брали участь у найтяжчих і найтриваліших боях того періоду, відомих як Іловайський котел. Тоді українська армія офіційно втратила 366 воїнів, 300 – потрапили у полон. Сергій Якович опинився у числі 429 поранених бійців і тих, які отримали контузію. Доля була прихильною – чоловік вижив, повернувся додому й продовжував займатися улюбленою справою. Відтоді у його дворі на все село гордо майорить державний стяг.
А через вісім літ ветеран АТО знову взяв до рук зброю – з перших днів повномасштабного вторгнення рашистів зайняв оборонні позиції у рядах 51-го батальйону волинської «сотки» тероборони вздовж білоруського кордону, звідки поліщуки постійно чекали удару орків. Згодом на посаді мінометника виконував бойові завдання на Донеччині в районі Діброви, далі – Лиманський напрямок. За станом здоров’я із протитанкового взводу був переведений у відділ логістики. Попри набуті під час служби бронхіальну астму та цукровий діабет до останнього свого подиху залишався із побратимами на Сході України. А 17 лютого його серце раптово зупинилося…
Сергій назавжди залишиться кращим в окрузі столяром, справедливим і прямолінійним співбесідником, хорошим порадником і товариським односельчанином, істинним патріотом та відважним воїном.
«Напередодні, 16 лютого, закінчивши навчання в технікумі, я їхав додому з Луцька. Мені зателефонував тато й поцікавився, чи везу вже диплом. А в кінці нашої розмови зичив: «Щасливої дороги, тобі сину!». Ввечері він подзвонив ще й до мами, попросив, щоб ми сфотографувалися разом із нею і моїм дипломом. Хотів мати на згадку таку світлину. Знімок ми надіслали, але чи встиг він прочитати наше повідомлення – так і не знаємо», – пригадує 17-літній Аркадій останнє спілкування з батьком за кілька годин до його смерті.
19 лютого уся родина Гальомів мала зібратися за іменинним тортом у домі дідуся Якова Климентійовича. Йому виповнився 91 рік. Але зійшлися, на жаль, з гіркими сльозами на поминальний обід. У свій день народження довгожитель та багатодітний батько (зростив трьох козаків та чотири доньки) зустрічав свого наймолодшого сина Сергія з фронту в домовині…
Жителі всього району вийшли на центральні вулиці населених пунктів, аби схилити голову перед своїм захисником. Запашним вінком із хвої вбрали раківлісці сільську дорогу до його дому, у хаті було так багато квітів, як у якомусь ботанічному саду. У пам’яті краян Сергій назавжди залишиться кращим в окрузі столяром, справедливим і прямолінійним співбесідником, хорошим порадником і товариським односельчанином, істинним патріотом та відважним воїном.
«Він любив подорожувати. Після війни мріяв укотре відвідати з сім’єю Юрмалу. Якось був тут на морі в 2019-му. Гуляючи набережною, захоплювався, наскільки довкола гарно, як легко йому дихати.
Та нема ще ані бажаної Перемоги, ані вже дядька Сергія», – каже племінниця і похресниця Олена, яка вже також не діждеться хрещеного тата в гостях у Латвії.
Нема вже Сергія Гальома в цьому світі серед нас, але ніби він і поряд… Стоять веселими рядами біля дитсадка виготовлені ним фігури, виблискують у виплеканому ним домі його бойові нагороди, перебирає ящик подарованих батьком інструментів син Аркадій, гортає сімейний альбом донечка Аліна. Так же тріпоче на вітру виставлений ним на подвір’ї прапор, сповіщаючи: тут дім воїна-патріота, тут буде тільки Україна!
Іванна ГАЙДУЧИК, газета «Полісся».
