«А він був поруч... Підставляв маленькі крильця під великі проблеми».
Історія до сліз: Оленка і Ангелик
«Ангелик завжди поруч із тобою. Дякуй йому за опіку» – так казала бабуся. І мама. Оленка озиралася. Де ж її ангелик? На вулиці холодно. Мороз, сніг. Жодного слідочка. – Ангелик має взуття? – запитувала Оленка. Їй у відповідь усміхалися
Якось на ніч дівчинка виставила свої чобітки за поріг. Вранці у них було повно снігу.
– Навіщо? – запитала мама.
– Для ангелика. Щоб ніжки зігрів.
Мама не сварилася. Витрусила із взуття сніг. Висушила.
Бабуся зв’язала малесенькі вовняні шкарпетки. Для ангелика, аби Оленка більше не виставляла на вулицю взувачку.
Дівчатко зачепило шкарпетки на гілячку в садку. Аби ангелик міг нагріти ніжки, коли змерзне.
Шкарпетки висіли до весни…
Оленка розмовляла зі своїм ангеликом. Ділилася секретиками. Те, що знав він, не відав більше ніхто.
– Ангелику, йди переді мною, а я за тобою, – казала, коли виходила з хати.
Те, що знав він, не відав більше ніхто.
Вірила: вона ступає його невидимими слідами…
…Доросле життя закрутило у нестримному вирі. У долю Олени заходили різні люди. Хтось залишав у душі букети квітів, хтось – пустелю. Про ангелика забувала. А він був поруч. Не сердився. Не засмучувався. Опікувався нею.
Підставляв маленькі крильця під великі проблеми. І дуже хотів, щоб Олена згадувала про нього. Щоб вірила йому, як колись. Тоді буде легше допомагати їй…
…Сніг замітав світ. Вітряно, морозно, холодно… В Оленин сон прийшов ангелик. У біленькій льолі. Обличчя не бачила. Воно було залите сонцем. Від нього йшли тепло і світло. Ангелятко стояло на порозі старенької бабусиної хати, якої вже нема…
Олена не вміла в’язати. Можливо, купити мініатюрні шкарпетки? Зачепити на гіллячці? Для ангелика…
Ольга ЧОРНА.
Читайте також: Як священнослужитель на Волині прокоментував прокляття на луцьких поліцейських.
