«Ми з друзями з нашої боксерської спільноти з перших днів записалися в тероборону».
«У рингу хвилювався більше»
З 2005 по 2010 роки Сергій Дзінзірук був чемпіоном світу в першій середній вазі (до 69,9 кг) за версією Всесвітньої боксерської організації (WBO) і, на думку Володимира Кличка, «одним із найтехнічніших боксерів у світі». Напередодні повномасштабної війни Сергій відкрив у рідних Броварах на Київщині (він, до речі, Почесний громадянин Броварського району) боксерський клуб «Патріот», а з початком російської навали записався в територіальну оборону, де його як офіцера запасу призначили командиром відділення
– Вранці прийшов із чергування, – розповів Сергій в інтерв’ю журналісту інтернет-видання champion.com.ua. – Ніч була гарячою. Під звуки сирени відпрацьовували з кулеметів по «шахедах». Пів ночі простояв за кулеметом. У відділенні вісім людей, на чергування заступаємо на цілу добу. З нами ще один хлопець із ЗСУ. В нас два кулемети, прожектор, прилад нічного бачення. Коли починається сирена, займаємо позиції, чекаємо на «шахеди». Наше завдання – знищити їх. Прострілюємо тільки свою зону на 45 градусів.
– Коли хвилювання більше: як відпрацьовуєте з кулемета по «шахедах» чи коли виходили в ринг на свої чемпіонські бої?
– На жаль, я помилявся – не сприймав загрозу повномасштабної навали орків серйозно. Не готувався до цього. А коли виходив у ринг, підготовка до чемпіонських боїв тривала 2–3 місяці. Там є час вивчити суперника, подумати про сценарій майбутнього поєдинку і трохи похвилюватися. В нашій же роботі на це часу немає. Тож більше хвилювався в рингу.
За свої злочини перед мільйонами українців путін повинен помирати повільно і болісно.
– Якби доля війни вирішувалась на ринзі й треба було б провести 5 боксерських поєдинків, стінка на стінку. Погодились би вийти в ринг та кого б із українців узяли в партнери?
– Звісно, погодився б. Відібрав би найкращих. Усика, чия поведінка під час війни стала гарним прикладом для багатьох. Віталія та Володимира Кличків. Своїх друзів, ексчемпіонів світу Андрія Котельника та Юру Нужненка.
– Як щодо Ломаченка?
– Його б точно не брав. Для мене Ломаченко – персона нон грата. Засуджую його поведінку під час війни. Радий, що не маю до нього жодного стосунку.
– Ви після початку повномасштабної війни перейшли на українську?
– Завжди знав рідну мову – мої батьки спілкуються українською. Але коли потрапив у Броварське училище олімпійського резерву, змінив мову спілкування. Туди приїжджали вчитися з усього СРСР, там усі розмовляли російською. Тож радий, що повернувся до джерел. Зараз 90 відсотків мого спілкування відбувається українською. Мова – це важливо! Хочу, щоби всі українці в побуті розмовляли українською.
– Якби випадково зустріли путіна й у вас було тільки 30 секунд, що б зробили?
– Швидкої смерті я б йому не бажав. За свої злочини перед мільйонами українців путін повинен помирати повільно і болісно.
