«Після вибуху побіг із донькою на руках до кімнати, де спали син та кохана. А там – пусто...»

 У соцмережах українці діляться відео, на якому 31-річну Анну Гайдаржи зустрічає з пологового будинку чоловік Сергій та 2-літня донечка Лізі. Усміхнена мама тримає на руках крихітного Тимофійчика, який солодко спить і на появу якого так чекала родина. В одну мить щастя цієї молодої сім’ї євангельських християн вщент зруйнувала росія. У ту фатальну ніч Анна із синочком загинули, а чоловік із донечкою, які спали в іншій кімнаті, змогли дивом врятуватись. Опубліковані рятувальниками фото, на яких з-під простирадла з плямами крові видно руки немовляти та його мами, розбивають серця…

У ту фатальну ніч Анна із синочком загинули, а чоловік із донечкою, які спали в іншій кімнаті, змогли дивом врятуватись.

– Наша родина – віруюча. Анна – донька пастора Одеської Пересипської церкви Миколи Сідака. З дружиною вони народили та виховали 9 дітей, – розповів «ФАКТАМ» Сергій Гайдаржи, чоловік загиблої Анни й тато Тимофійчика. – Щороку церква організовувала тижневий літній табір неподалік Миколаєва, де всі віряни збиралися, молилися, співали та просто гарно проводили час. І у 2020 році там я вперше побачив свою майбутню дружину. Вона одразу мені сподобалась. Вже потім дізнався, що кохана звернула на мене увагу ще за пів року до цього та просила в Господа, щоби наші долі поєдналися. Вже там, у таборі, я підійшов до Анни та освідчився у своїх почуттях. Вона відповіла взаємністю. А через тиждень я попросив її стати моєю дружиною, тому що чітко знав: вона – моя половинка.

 ... Анна та Сергій одружилися 31 жовтня 2020 року. Цей день, пригадує чоловік, був справді особливим.

– Кохана все свято продумала до дрібниць. Весілля було у стилі бохо, гості були просто у захваті, – додає він. – Весільну подорож провели в Єгипті.

У жовтні 2021 року народилась наша донечка Лізі. Анна мріяла, щоб саме так ми називали її. Річ у тім, що дружина любила переглядати серіали про королеву Єлизавету, їй імпонував англійський стиль.

 Спочатку жили у квартирі мого друга. Коли почалася велика війна і наші друзі виїхали у США, запропонували нам п’ятикімнатну квартиру в цьому будинку, де й сталася трагедія. Ми погодились, тому що житло – на другому поверсі, а почали вимикати світло, Анні було дуже важко гуляти з дитячим візочком. ЇЇ батьки мешкають в Одесі у приватному будинку коло храму, тому ми часто ходили до них в гості.
20 жовтня 2023 року у нас народився синочок Тимофійчик. Дружині знову проводили кесарів розтин, і я був поруч, аби їй допомагати. Я першим взяв на руки нашого малюка. Його запах, чорняве волосся, крихітні пальчики – все це в моїй пам’яті назавжди. Ми ніжно називали малюка «бублик», він дійсно був, наче промінчик сонечка. 20 лютого Тимофійчику виповнилося чотири місяці. В останній день свого життя, коли ми родиною пішли на вечірнє служіння, синочка носили всі наші брати та сестри. Всі так раділи йому і хотіли його потримати. 

У ніч на 2 березня Сергій Гайдаржи заснув у дитячій кімнаті з донечкою. Дружина із сином – у спальні.

– Я завжди вкладаю Лізі, а потім вже йду спати до дружини, – розповідає Сергій. – А цього разу сталось так, що вона втомилася й заснула поруч із Тимофійчиком, не покликавши мене. І я також заснув коло доньки. Це нас і врятувало. Пригадую, що почув звук безпілотника, який наближався. Тоді – вибух. Все червоне, у вогні. Все трусилось. Вікно вибило. Оскільки у нас були товсті штори, це врятувало від осколків. Але ноги, плечі та лоб мені все одно порізало. Я взяв доньку на руки й – мерщій до кімнати, де спали син та кохана. Двері відкриті. А там – пусто. Не міг зрозуміти, що відбувається. Наче страшний сон. Тоді закричала якась дівчина. Подумав, що то – моя Анна. Вона була під плитою. Почав розгрібати, пошкодив всі руки бетоном, камінням. Дістали – це була не моя дружина. Вже потім дізнався, що ця жінка втратила 3-річного сина та чоловіка. Зараз вона у лікарні.

Коли на зібранні проводили вечір пам’яті та я взяв дитину із собою, Лізі бігала та кричала: «Де моя мама?». Присутні не стримували сліз і не знали, що відповісти. Я пояснив донечці, що мама пішла до Ісуса.

Майже весь день ми жили надіями та молитвами, що дружину та малюка врятують. Ті години очікувань здавалися вічністю. Але, на жаль, дива не сталося. Обвалилося сім поверхів. А дім – панельний. Шансів не було. Висновок експерта: Анна та син загинули уві сні. Миттєво. Для мене важливо, що хоча б мої найдорожчі люди не страждали від болю… У нас, християн, є велика надія, що ми обов’язково зустрінемося біля ніг Небесного Батька. Хоча, зізнаюсь, раніше ми з дружиною говорили про смерть і мріяли, що помремо разом в один день. 

Ще одна втіха – це моя Лізі. Я не знаю, як пережив би це горе, коли втратив би ще й донечку. Вона ше не розуміє, що сталося. Коли на зібранні проводили вечір пам’яті та я взяв дитину із собою, Лізі бігала та кричала: «Де моя мама?». Присутні не стримували сліз і не знали, що відповісти. Я пояснив донечці, що мама пішла до Ісуса. Попри те, що ми прожили у шлюбі лише три роки, вони були найщасливішими у моєму житті, і я вдячний коханій за все. 

Вже після трагедії до мене підійшла жінка у сльозах. Запитала, чи я той самий чоловік Анни й тато немовляти. Я запитав, чи вона під час цієї атаки не втратила теж когось із рідних? Незнайомка відповіла, що ні, але це – спільне горе не лише Одеси, а й всієї країни. Для мене це дуже важка втрата, але я хочу подякувати всім людям та церкві за підтримку, допомогу, людяність. Завдяки їм мені трохи легше нести цю важку ношу. Важливо, що про це горе усі розповідають, знає весь світ, співчуває весь світ. Зараз ми з донькою живемо у батьків Анни, тому що втратили не лише рідних, а й житло. 

За словами співрозмовника, загибель 12 людей в Одесі – це цілеспрямований терор росії.

– На місце влучання приходив спеціаліст, який займається розслідуванням. Показував уламки безпілотника, на одному крилі написали нецензурні слова та фразу «Киев – русский город». Він сказав, що росіяни навмисно цілили у наш будинок. Вони запрограмували весь цей маршрут. За кілька секунд від точки А до Б вмикається таймер. «Шахед» вдаряється й відбувається детонація. Якби він не долетів, він не вибухнув би… Це – вбивство мирних людей. Це – дуже несправедливо. Люди жили, а російські військові та путін їх вбили ні за що. Я хочу додати, що в ту страшну ніч наші захисники моніторили, як летіли ті БПЛА. Сім з них збили з кулемета. Це просто нереально!

А той останній дрон, який летів в Одесу, все ніяк не могли збити. Як ще вони мені потім пояснили, була б ракета, збили б і його. Це ще  раз підтверджує те, що Україна дуже потребує зброї для захисту мирного населення! Була б ракета, якою збили б дрон, то ці 12 людей були б живі. Моя кохана Анна вранці 2 березня прокинулися б, ми провели б цей день разом. Я дуже хочу, щоби світ це почув та зрозумів. Зараз у моїй душі нема злості чи бажання 
помсти. Адже на те є справедливий Божий суд.

Вікторія МИКИТЮК, fakty.ua.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Volyn Nova.