28-річний Дмитро Сливець – щирий і відкритий, сповнений мрій та планів.
На Волині військовий без обох ніг організував ремонт вулиці у своєму селищі
Це – унікальна історія про Героя цієї війни, який отримав важкі травми на Херсонщині під час атаки на ворожу ДРГ, але зберіг прагнення жити по-людськи, достойно та гідно. Цього дуже багатьом людям ще треба вчитися…
Знайомтесь: Дмитро Сливець, 28 років. Старший сержант, командир взводу розвідки 63 окремої бригади.
Нині проживає в селищі Головне Ковельського району, де успішно організував ремонт частини однієї з вулиць.
Історія Дмитра, на перший погляд, – звичайна. Він був призваний ще в 2013 році, служив контрактником в «Азові» (в Маріуполі), згодом звільнився.
З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до «військкомату» разом із товаришами, з якими працював на будівництві у Києві. Став командиром взводу розвідки в 63 окремій бригаді.
А далі – історія трагічна: у травні військовий втратив обидві ноги на Херсонщині, виконуючи бойове завдання.
«Ми коректували вогонь у Снігурівці і поверталися із завдання. На виїзді з першої лінії оборони помітив разом з побратимами, що інших хлопців підірвала ворожа ДРГ. Почали її переслідувати, двох мені вдалося знищити. Коли побратими (два рідних брати) відбігли в інший бік, я залишився під прицілом двох окупантів. Один вистрілив з «мухи», другий – з такого гранатомета, який ставить за раз чотири розтяжки в ряд. Я хотів сховатися за автомобілем, але ступив два метри – і напоровся на першу розтяжку. Відірвало одну ногу. Перемотався, почав відповзати, і зачепився за іншу розтяжку. Так втратив другу ногу».
Два рідні брати-побратими встигли витягнути Дмитра, посадити в авто і відійти. Дорогою в лікарню він увесь час перебував у свідомості.
Я хотів сховатися за автомобілем, але ступив два метри – і напоровся на першу розтяжку. Відірвало одну ногу. Перемотався, почав відповзати, і зачепився за іншу розтяжку. Так втратив другу ногу.
Згодом у госпіталь приїхала дівчина, з якою познайомився в Києві напередодні. Через місяць після поранення, одразу в медзакладі вони й одружилися. Після лікування в госпіталі перебував на реабілітації у Львівській області.
А потім вирішив звивати своє сімейне гніздечко.
Родом Дмитро – з села Нудиже, в селищі Головне мешкає його сестра, а подружжя вирішило оселитися в колишньому райцентрі – Любомлі. Навіть дали завдаток за квартиру. Однак власниця гроші взяла, а квартиру продовжувала продавати далі…
Тож знайшли хатину в Головному, де й оселились нещодавно. Дружина Вікторія працює в місцевому магазині. Дмитро ж займається власною справою: виготовляє блоки, плитку, згодом буде й бруківка. Нині – в пошуках приміщення для відкриття власного бізнесу. Каже: тоді будуть робочі місця, податки у бюджет територіальної громади, село розвиватиметься ще краще.
Останні два тижні Дмитро організовує ремонт дороги на вулиці Грушевського (колишня Чкалова).
Це – майже 2 кілометри. Каже, що при поганій погоді він навіть з дому не може нормально вийти на дорогу: все в ямах і калюжах, тож на протезах незручно пересуватись, а на кріслі колісному – тим більше.
9 березня Дмитро написав у сільській групі у вайбері, мовляв, приєднуйтесь, допомагайте: або фінансово, або фізичною силою, адже треба довести дорогу до пуття. Зголосилось кілька чоловіків-сусідів.
Також протягом дня назбирали 7 тисяч гривень. Але вже вклали більше 15-ти. Ще треба кілька десятків тисяч гривень, щоб завершити.
Наразі прокопали рів, куди сходитиме вода, осушили дорогу. Далі її вирівняють і засиплять щебенем. Частково посприяв цьому голова громади. Чоловіки-сусіди охоче підтримали ідею Дмитра власними силами хоч частково відремонтувати дорогу.
Військовий жартує: були б кошти – можна не одну вулицю в селі зробити. Зараз конче необхідно завершити цей відрізок.
Маємо підтримати нашого Героя!
Він – настільки оптимістичний, щирий і відкритий, сповнений мрій та планів!
Саме за такими, як Дмитро, – майбутнє країни. І це не голослівні фрази.
Це – реальні Герої, які сьогодні повертаються (і ще повертатимуться), і живуть, і житимуть серед нас.
Ще більше мене надихнула його історія тому, що він живе в моєму рідному селі, і тією вулицею я ходила мільйони разів. І ні я, ніхто інший не організували її ремонт (була спроба, але не зовсім вдала). Це зробив Герой без обох ніг, людина надзвичайної сили волі та гідності…
Більше моралі не буде. Клубок у горлі.
Картка Приват Дмитра 5168745612237195. Прошу підтримати та поширити.
Ольга БУЗУЛУК, речниця Нацполіції Волинської області.
