Ісус-Назарій місяць лікувався після поранення, але вже не міг уявити мирного життя, допоки побратими залишалися на фронті.
Ісус з Волині після поранення повернувся на фронт
«Заходив у Херсон «на характері» та виривався із Кремінної під обстрілом», – розповів про пережите на війні командир розвідувальної роти 24-ї ОМБр імені короля Данила Ісус-Назарій
«Ісус» боронитиме мир і спокій»
У ці дні на багатьох інтернет-сайтах з’явилася публікація про військового з таким ім’ям – виклад його інтерв’ю з офіційної фейсбук-сторінки 24-ї ОМБр імені короля Данила. Не могла вона не привернути увагу й нашої газети.
Адже йдеться про офіцера Ісуса-Назарія Коржова, який родом із Старої Вижівки...
Про те, що Лариса й Андрій Коржови з цього селища так незвично назвали свого первістка, «Волинь» розповідала ще в кінці 1990-х, невдовзі після появи його на світ. Як, звичайно, і про дивовижну історію любові самого подружжя – наречені вінчалися у тюремній камері, адже Андрій Коржов п’ятнадцять років відсидів за гратами. І їхній медовий місяць був не на Канарах, а на… нарах. У них довго не було дитини, й чоловік дав обітницю, що, як тільки народиться син, то назве його Ісусом (друге ім’я Назарій, – від Ісус із Назарета). І виконав її. Згодом, зокрема автор цих рядків, зустрічалася із цим сімейством, коли воно було у статусі багатодітного – ростило чотири доньки і три синочки.
Читайте також: Від кохання за ґратами народився Ісус – захисник України. І ще 6 діток!.
Щодо найстаршого, Ісуса, то у вісімнадцять років хлопець, який у профтехучилищі здобув професію кухаря-кондитера, вирішив іти на строкову службу. Оскільки в армію брали в 20 літ, то він став добровольцем і підписав контракт. У 2016 році у складі Львівської 80-ї аеромобільної бригади після «учебки» потрапив у зону АТО, де був шість місяців. А повернувшись додому, учасник бойових дій уже не мислив свого життя без армії і вступив до Одеської військової академії. У 2020-му, коли публікація про Коржових знову була і у «Волині», і у її виданні «Так ніхто не кохав», Ісус був другокурсником цього навчального закладу. Як висловилася його мама, син обрав шлях, який відповідає імені «Ісус» – боронитиме мир і спокій. Про нього батьки розповідали коротко – як вже про військового. Тоді ще думки не було про повномасштабне вторгнення росії в Україну, про те, що на третьому році війни вже від самого офіцера Ісуса-Назарія ми дізнаємося про пережите ним у боях за цілісність та незалежність нашої держави.
«Я не знаю, що ними керує, щоб отак іти на чужу землю»
Після підписання контракту на службу у 2017 році хлопцеві казали, що він має певні задатки до навчання у цій сфері, тож порадили вивчитися на офіцера. Після двох років роздумів Ісус-Назарій таки наважився на цей крок. А з початком повномасштабного вторгнення його батальйон направили на позиції між Лиманом та Кремінною. Військовий ще нікого не знав, однак зумів зарекомендувати себе. Тоді ж почався перший серйозний бій, були перші контузії та перші знайомства. У Кремінній він пережив і перше оточення. Коли відходили з позицій, він думав: «Якщо вдасться вибратися живим, то пощастить».
Ісус-Назарій розповідає:
– У Кремінній вони (росіяни. – Ред.) укріпилися, зрівняли місто із землею і почали просуватися до інших населених пунктів. У деяких з них будували переправи, десь – намагалися заїхати на БМП. Вони ці машини на «забій» кидали, вже й уплав намагалися, і по переправах – і нічого. Одна машина потонула – по ній проїхалися і поїхали далі.
За словами офіцера, українці були дуже здивовані тим, як росіяни, повністю винищивши Білогорівку, не залишивши там жодного фундаменту, безперервно будували понтонні переправи для своєї техніки. ЗСУ нищили одну переправу, другу, третю, а окупанти знову починали зводити нову.
– Я не знаю, що ними керує, щоб отак іти на чужу землю, – каже офіцер. – Вони ж не відбивають своє, я не знаю, чим вони навіть вмотивовані таке робити на чужих землях. Складається враження, що їм просто хочеться цього, їм це подобається. Або за ними стоять відомі загороджувальні загони, які заборонили робити навіть крок назад.
Після оборони на Сході Ісус-Назарій потрапляє на Херсонський напрямок, де разом із побратимами отримав завдання прорватися та вибити ворога на 30 кілометрів. Ті не вірили, що операція вдасться, адже росіяни мали величезні оборонні лінії.
– Ми до останнього думали, що нас посилають на смерть, – зізнається військовий.– Та раннього ранку ЗСУ проламали передній край оборони росіян – поранення отримала лише одна людина, жодного загиблого. Це на такому характері було… По нас стріляло все: і Ланцети, і великий калібр. У повний зріст окопи, такі ж самі – бліндажі, заміновані усі дороги.
За словами військового, у росіян вся оборона на Херсонщині посипалася саме після прориву переднього краю.
Під час однієї з евакуацій поранених та загиблих Ісус-Назарій і сам отримав важке поранення: автівка потрапила на кероване мінне поле. Він місяць лікувався, але не міг уже уявити мирне життя, допоки побратими залишалися на фронті.
Повернувся у стрій та потрапив на Бахмутську кампанію, де вагнерівці сотнями людей відбивали по одній хаті, по одній вулиці, по посадці.
– Там стільки людей «поклали»… Вони самі знищили колосальну кількість. Наші люди теж втомилися, бо навіть, якщо ви замінюєте одне одного – це стрільба 24/7, бо вони лізуть, лізуть, лізуть…
За словами Ісуса-Назарія, окупанти все ж намагаються перемагати кількістю особового складу. Історія про ув'язнених, яких випускали з тюрми задля служби на війні, – не нова.
– Російські групи інколи складаються з 30 людей, яких просто фізично неможливо перемогти, бо українців на таку групу може бути двоє. Йде група з 30 людей, за ними чергова шеренга – ще стільки ж. І так, по колу, – всю зиму.
Артилерія била без зупинки, по своїх і по чужих, – підсумовує командир.
Та не лише кількістю особового складу переважає ворог. На жаль, окупанти почали активно використовувати передові технології для війни в Україні, однак він упевнений, що і це ми зможемо подолати. «Україна переможе», – переконаний Ісус, родом зі Старої Вижівки.
Читайте також: Волинянин Руслан Свідерський – один з перших добровольців, який виборює омріяну Перемогу.
