Кожен день волонтера Тараса Макарука розписаний по годинах.
Волонтерську роботу Тараса Макарука відзначили у французькому Ріані
Цього жвавого, енергійного чоловіка знають і в Нововолинську, і в Україні, і за кордоном. Уродженець Львівщини, економіст за освітою, багато років праці віддав управлінню освіти Нововолинської міської ради. Зараз працює у сфері будівництва та торгівлі. Навчаючись в Нововолинському електромеханічному технікумі (тепер – коледж), згодом – у Тернопільській академії народного господарства (зараз – Західноукраїнський національний університет), був активним учасником громадського життя, входив у студраду. За патріотичним покликом душі і велінням серця – волонтер. Йому довіряють, його завжди чекають на передовій. Разом із дружиною виховує двох доньок-близнючок.
«У час війни пасивних не повинно бути»
Волонтерство – частина життя цього молодого чоловіка вже багато років. Ще до повномасштабної війни, одразу після Майдану, Тарас почав співпрацювати з громадським активістом Олександром Ільницьким, допомагав у його ініціативі «SUPER-родина – єдина Україна». Офіційно значився як водій-асистент. Але фактично завжди був на підхваті: коли треба було щось кудись відвезти, розвантажити, спакувати, то шукали його, і не тільки для фізичної роботи та транспортних послуг.
Разом з Олександром Даниловичем він тоді організовував у Нововолинську конкурси дитячих патріотичних малюнків, змагання з сімейного футболу. Також дистанційно допомагали провести аналогічні заходи на Харківщині. Мета – популяризація української, зокрема, волинської культури, налагодження зв’язків зі східними регіонами України.
Таким чином, після роботи, в обідню перерву чи у вихідні Тарас віднаходив час для ініціатив «Супер UA». А ще був друк патріотичних кухликів – ці унікальні витвори мають вдома багато військових, їх рідні, а ще – видатні волиняни.
Один із таких вантажів був доставлений для жителів села Гроза – того самого сумнозвісного населеного пункту на Харківщині, де російська ракета вбила 59 учасників поминального обіду за загиблим воїном…
Від початку АТО підтримував друзів, які стали на захист країни. І був переконаний, що так роблять всі. Каже, що в цьому не вбачає чогось особливого, у складний для країни час ніхто не має права стояти осторонь.
З початку повномасштабного вторгнення разом із Юрієм Ксензуком, уродженцем Нововолинська, який до 24 лютого 2022 року жив і працював у столиці, заснували БФ «Новопоміч». І закрутилось … Юрій взяв на себе пошуки донорів та партнерів, Тарас займався організаційними та «паперовими» справами. Інколи він чує закиди, що про це мало висвітлюють у соцмережах. З цього приводу чоловік зазначає, що вони систематично і ретельно звітували на сторінці фонду, особливо перед донорами, а на зайвий піар не було часу та ресурсів. Вирішили, що краще їх використати на щось більш корисне.
– З яким настроєм прямуєш на передову і повертаєшся звідти? – запитую.
– Перш за все, не всі волонтери їздять до військових. Якщо є можливість передати необхідне «Новою поштою», то для чого зайвий раз шукати ресурси на пальне, летіти через пів країни? Є інші, не менш важливі, напрямки роботи. Наприклад, маємо тісну співпрацю з Корпусом Миру в Польщі. Неодноразово допомагали йому залагоджувати логістичні потреби. Так, доставляли автівки та вантажі для потреб 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, спецпідрозділу «Кraken». Возили не лише пікапи, а й вантажівки, спецавто для евакуації та інше. Тільки не про все можна розповідати, бо інколи доводилося підписувати відповідні документи. Через кількадесят років, мабуть, про це вже можна буде говорити…
«Головне – не забувати, яку місію виконують наші захисники на передовій»
Тарас із великою теплотою згадував Петра Захаровича Сопронюка. Каже, що багато встигли зробити разом і ще чимало планували, але, на жаль, життя старшого колеги обірвалося.
– Бувало, що телефонує людина зі Львова чи Києва – має певну суму, яку хоче витратити на допомогу військовим, тоді шукаємо за кордоном авто, забираємо його, переганяємо в Україну, а меценат вже передає бригаді, – згадує волонтерські будні мій співрозмовник. – Є успішна взаємодія із французькими волонтерами з Compound Eyes Foundation, завдяки котрим для внутрішньо переміщених осіб передавали продукти харчування, одяг, засоби для пересування (милиці). Якщо вже згадувати Францію, то на Міжнародному з’їзді волонтерів у місті Ріан отримали нагороду – відзнаку за активну волонтерську діяльність з перших днів повномасштабного вторгнення. Географія нашої роботи – широка: Херсон, Мукачево, Львів, Київ, Одеса, прифронтові міста.
Завели мову з паном Тарасом і про те, чи не йде на спад зараз волонтерський рух.
– Війна все ще триває. Тому поки є виклики, поки є потреби – необхідно діяти, шукати, займатись. На щастя, є однодумці, є команда, є підтримка. У Нововолинську нас – семеро, а ще є волонтери, які завжди готові долучитися, коли щось необхідно. Часто потрібна допомога не тільки фізична, а й навіть інтелектуальна – згенерувати щось, підказати, знайти контакти, вникнути в документацію, залучити партнерів, – міркує чоловік.
Завдяки побратиму по волонтерській діяльності Богдану Самойленку, змогли налагодити контакти із Корпусом Миру в Польщі та зробити разом багато хороших справ. Добре відоме і нововолинцям, і, загалом, волинянам ТзОВ «Вербена», виробник консервації з м’ясо-рослинної сировини, який багато разів надавав продукти харчування. Один із таких вантажів був доставлений для жителів села Гроза – того самого сумнозвісного населеного пункту на Харківщині, де російська ракета вбила 59 учасників поминального обіду за загиблим воїном… Неодноразово передавали продукти благодійній їдальні, яка працює в приміщенні Суспільної служби в Нововолинську, готує їжу для потребуючих, а також – одяг, що був їм там розданий. Є досвід співпраці і з ВОБФ «Карітас-Волинь». Велику вдячність висловив «Новій пошті», яка надає можливість волонтерським організаціям безкоштовно пересилати вантажі!
– А про що найчастіше розмовляєте під час зустрічі з нашими воїнами на передовій? – цікавлюся.
– Говоримо про все. Їм хочеться пам’ятати про те, яку місію виконують, нащо вони опинились в тих краях, де часто – справжнє пекло. І зберегти здоровий глузд (без перебільшення). Насправді багато жартуємо (нехай інколи це і чорний гумор, але це такий час, треба розуміти). Часто є приємна мова про те, що буде після Перемоги. І це – про мандри, про дітей, про щось хороше і гарне. Люди, які одягнули «піксель», залишаються такими ж людьми. І їм не завжди подобається, коли з них роблять ікони, чесно…
Волонтер – це не скільки про публікації зборів, списки необхідного, поїздки до військових і емоційний контент у соціальних мережах, на чому багато хто нарощує собі яскраві сторінки біографії. Це, в першу чергу, щоденна діяльність задля наближення Перемоги, якої дуже чекаємо, – скромно резюмував нашу розмову Тарас Макарук.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Volyn Nova.
