А все могло б бути ось так. Тому не поспішайте когось звинувачувати...
«Не просто нахаба, а й злодій!»: розкажіть цю історію на роботі
У їдальні, що працювала за методом самообслуговування, жінка похилого віку взяла велику миску юшки, поставила її на тацю і, заплативши, віднесла на вільний столик. Повісила на спинку крісла торбинку й уже намірилася сідати, щоб спожити запашну гарячу страву, та згадала, що забула взяти ложку
Залишивши речі, жінка підійшла до каси, де лежали столові прибори. А коли повернулася, то побачила, що на її місці сидить бездомний молодий чоловік і спокійно їсть її юшку.
Жінка розсердилася й обурилася. А потім, не приховуючи власної вищості, сіла на стілець поруч із непроханим гостем і перед самим його носом зачерпнула ложкою з тої самої миски. Юнак, усміхнувшись, продовжував їсти.
Жінка зачерпнула ще одну ложку, хлопець теж.
«Який нахаба! – подумала вона. – О, мені б трохи більше відваги! Вже час навести лад із тими бездомними!»
Щоразу, як жінка набирала ложкою юшку, жебрак, що сидів навпроти, без жодного збентеження робив те саме.
Так тривало доти, доки на дні миски залишилася лише дещиця. І тоді жінці спало на думку: «Цікаво, що він скаже, коли миска спорожніє?»
Жінка глянула на стілець і з жахом зауважила, що її торбинка зникла! «Злодій! То був звичайний злодій!»
Юнак залишив останню ложку їй. Після цього встав, чемно попрощався й пішов геть.
Жінка глянула на стілець і з жахом зауважила, що її торбинка зникла!
«Злодій! То був звичайний злодій!»
Розчарована, розлючена, із густим багрянцем на щоках вона роззиралася на всі боки, однак за бездомним юнаком уже й слід пропав.
Отак, роздивляючись навколо, жінка враз відчула, як її злість перемінюється на збентеження: на сусідньому столику вона побачила тацю з мискою юшки, а на спинці крісла – свою торбинку.
Жінці стало дуже соромно, вона зрозуміла, що помилилася. А ще усвідомила, що той юнак, який їв таку саму юшку, як вона, поділився з нею своєю їжею, не виявивши ні обурення, ні роздратування, ані своєї переваги. Він залишався врівноваженим, тоді як вона зневажливо пирхала й виставляла напоказ свою ображену гордість.
У житті часто трапляється, що ми «з’їдаємо чиюсь юшку», навіть не здогадуючись про це? А скільки разів на день ми крадемо в інших час та увагу, ставимося до них зверхньо й не відчуваємо навіть найменших докорів сумління?
Бруно ФЕРРЕРО, оповідання «Юшка» з книги «Кола на воді» (видавництво «Свічадо»).
Читайте також: Пара об’єдналася після 77 років розлуки.
