Голос серця. Зізнання в любові

Я хочу любові на повний голос, голос серця, душі, наповненої щедрими, ніжними, постійними невгасимими почуттями, які б ніколи не охололи, а в душу ніколи б не прокралися сутінки розчарування, які можуть спустошити серце, що любить. 

Хочу любові щирої, відданої, на взаємності почуттів і думок. 

Я хочу, щоб ти була в мене єдиною, і впевнити в цьому не тільки тебе, а цілий світ. Ти зачарувала мене своїм сяйним, бентежним поглядом очей, високим злетом брів-метеликів, пишними виразними вустами, які виведені, неначе пензлем митця. 

Я хочу тебе єдину на світі втіху, свою надію і радість, і печаль, тебе єдину, яка напоїла мене весняними чарами, літньою спекою почуттів, взяти на руки і йти у незвідане життя, сяйво нашої любові, яка принесе нам і щастя, і радість. Своїм серцем відчути стукіт твого серця, кохана. Хочу міцно, до болю, пригорнути тебе, зацілувати до нестями. Я блаженний, безмежно щасливий, коли потрапляю в твої щедрі, відкриті, пристрасні й ніжні обійми, і ти мої губи й обличчя вкриваєш жадібними поцілунками. Я відчуваю теплоту твого серця. А який милий, ласкавий погляд твоїх найгарніших на світі очей! 

Я не хочу цілунку, що триває лічені секунди. Це не поцілунок.

Відчуваю, як перший весняний подих тепла, шепотіння твоїх губ: «Люблю... І ти навіки мій... Правда?».

Люблю… 

Одне справді крилате це слово, а скільки в ньому радості, мук, хвилювання, теплоти, якщо воно сказане правдиво, взяте з достиглих почуттів душі. 

Я не хочу цілунку, що триває лічені секунди. Це не поцілунок. Я завжди тільки з тобою, моя кохана, хочу відчувати тепло твоїх губ, які пахнуть калиновим соком. 

Якщо не зумієш мене долюбити до кінця, не буде цілунку від душі, – не цілуй. Якщо не буде любові в серці, хай вона не гуляє в тебе на вустах. «Не цілуй, не цілуй, не цілуй, коли не любиш…» Хто закохується «за Станіславським» – у них не любов, а гра почуттів. 

А я вірю в любов! У те, що це почуття вічне, любов єднає людей, приносить велику радість, але й – постійну тривогу. Приносить у вечори й радість довгожданої зустрічі, й біль вічної розлуки. Але в чуйне, ніжне серце завжди прийде велика, вистраждана любов. Це – голос мого серця.

Володимир КОВАЛЬЧУК.