«Тобі нарешті байдуже, що там скажуть люди».
«Старість – вона така…»: про життя з гумором
Текст із гумором про те, як жінки стають панянками поважного віку
Старість – вона така…
От ти все молода, молода, молода, а потім онучка каже:
– Ба, піси по молозино.
А парубки в автобусі:
– Сідайте, тьотю.
І на селфі виходить не фото, а якесь «чорті шо». І ти розумієш, що краще виставляти світлину кота на аватарку, бо він – і молодший, і фотогенічніший…
Старість – вона така…
Коньяк у каву – не для доброго настрою, а від тиску. Без шапки холодно, ти нарешті абсолютно згодна зі своєю покійною бабунею, що у мороз, в капронових колготках ходять тільки ненормальні, а в ожеледицю каблуки одягають виключно самогубці. В гостях нудно, бо вдома – краще…
Старість – вона така…
Коли випадково бачиш лисого дядька, який тридцять років тому був парубком, і ти просто вмирала за ним, то тепер ховаєш обличчя за шарфом, аби не впізнав і не підійшов вітатися. Бо тепер ти точно вмреш, якщо тебе побачать поруч із цим «алконавтом».
Відсутність гормонів, виявляється провокує просто офігєнну здатність організму тверезо дивитися на світ…
«Порох у порохівниці ще є, але його треба ощадливо використовувати на той випадок, коли тре, в пенсійний і по субсидію».
Старість – вона така…
«Рожеві окуляри» розбилися вщент. Зникли сотні тих, хто клявся у вічній дружбі, залишилися лічені одиниці тих, хто любить тебе на тверезу голову і без кінської дози заспокійливого.
Старість – вона така…
Ти вже не «стріляєш» оченятами, бо всі «набої» організм береже для ранкових пострілів у крижах та колінних суглобах. Порох у порохівниці ще є, але його треба ощадливо використовувати на той випадок, коли тре, в пенсійний і по субсидію.
У нирках – пісок, у крові – підвищений вміст заліза, в сечовому міхурі – каміння. От би ще десь знайшли цемент, то можна було б хату побудувати.
Старість – вона така…
Тобі нарешті байдуже, що там скажуть люди.
Тепер люди бояться, що скажеш ТИ….
Ти така доросла, що сама можеш вирішити, де у тебе талія і скільки тобі років буде сьогодні.
Тиск і вага, то вже абсолютно однакові цифри, але ти так щиро вмієш усміхатися, що на фоні світла твоєї усмішки всі оті фігурні моделі просто бліднуть і блякнуть, як ото штучні квіти на фоні живої, буйної трави.
Старість – вона така…
Старість, то у жінок - не зовсім старість. То - молодість. Другого сорту.
Життя триває.
І бути бабусею, то значно краще, як бути мамою: онучку увечері заберуть додому її батьки, і донька нарешті зрозуміє, чим ти їй помстилася за обмальовані нею в дитинстві шпалери.
Київська Відьма, istoriyi.com.
Читайте також: Американська незабудка завойовує клумби волинянок.
