Наша історія: волинянину Івану Кобцю дали найвищу відзнаку УПА – Золотий Хрест Заслуги

Як повстанці поблизу Ратного відбили у німців бранців

Іван Карпович Кобець народився у 1912 році в селі Річиця Ратнівського району. На початку німецької окупації, у липні 1941-го, пішов на службу в допоміжну поліцію і був призначений комендантом річицької дільниці. Але пізніше він чимось не вгодив окупантам і був понижений до рядового. Влітку 1942 року річицьких поліцейських перевели на службу в ратнівський гарнізон. Відомо, що в цей час Іван Кобець брав участь у кількох сутичках із червоними партизанами та встановив зв’язок із ОУН. На початку квітня 1943-го він разом із кортелісцем Михайлом Горніком переконав більшість ратнівських поліцейських перейти в УПА. Вже в лісі товариші обрали його командиром сотні. Використовував псевда Мазепа та Максим. Спочатку сотня Мазепи базувалася в його рідних місцях, біля сіл Річиця і Хотешів. Командир наполегливо проводив навчання бійців та поповнював сотню добровольцями. Впевненості в своїх силах та віри в командира додали воякам перші перемоги.  Один із цих боїв описаний у нарисі «Месники» іншого відомого повстанця – Верховинця:

«До Хотишева приїхали німці. Вони ловили людей та забирали худобу. «Погосподарювали» в селі два дні, німці наразі вдовольнились награбованим селянським майном та наловленими людьми, призначеними в німецьку каторгу. Тепер вони збиралися відправити свою здобич у район. Був понурий ранок 15 квітня 1943 р. До загону Української Повстанчої Армії, яким керував Мазепа, розвідка донесла, що німці з наловленими людьми, таборами і худобою ідуть до Ратна. Командир вирішив стати в обороні народу. Інакше і бути не могло. Зібравши загін, він повів його до хутора Шершень. В дорозі Мазепа роздумував над місцем, у якому було б найкраще зробити засідку. Вибір впав на гору, що є в лісі між селом Якушів і хутором Шершень.

 Командир вирішив стати в обороні народу. Інакше і бути не могло. 

Прибувши на місце, командир розділив загін на дві частини. Першій частині повстанців наказав залягти вздовж гори, перетинаючи дорогу, а другу частину розташував на краю лісу поблизу поляни. Командир визначив усім належні становища».

Чекати ворога довелося довго. Вже сонце повертало з півдня, а німці не надходили. Дехто з повстанців уже почав сумніватися, чи не поїхали вони на Поступель. Але, нарешті, з хутора прибіг спостерігач  і повідомив, що наближається обоз. Підігріті селянським самогоном, гітлерівці сиділи на возах та весело розмовляли. Чоло колони порівнялося з повстанчою лінією. 

«Вогонь! – скомандував у цю хвилину к-р Мазепа, натиснувши одночасно клапани  станкового кулемета. Кулемет сипнув олов’яним вогнем. У цей мент заговорила і вся зброя повстанців. Фіри, на яких їхали німці, змотались. З деяких навіть ніхто не вспів зіскочити. Вози, коні, німці змішались в одну масу. Лівобічне крило повстанчої засідки вдарило по поліцаях, які були в тиловому забезпеченні ворога. Деякі з них піднесли руки вгору. Тих, що ставили опір, скоро ліквідовано. На цьому відтинку бій затихав, і чути було тільки поодинокі вистріли. В центральній частині колони німцям удалося вскочити в окопи, що були біля дороги. Кулеметним та автоматним вогнем вони намагалися не допустити наших до фір. Німці-кіннотчики і четверо поліцаїв долучили до них. Бій затягався. Ворог за всяку ціну старався вдержати становище, сподіваючись помочі. Вона могла надійти кожної хвилини, бо до Ратна було не далеко». 

Мазепа дав наказ кільком воякам обійти ворога з тилу та закидати його гранатами з кущів. Завдяки цьому гітлерівців вдалося перебити, і бій закінчився. У повстанців втрат не було, але серед арештованих німцями селян були дві поранені жінки і один вбитий юнак. Повстанці здобули: один кулемет, по кільканадцять крісів, автоматів і пістолів. Вісім поліцаїв здалися в полон. 

– Ну, що ж, голубчики, попались, – звернувся командир до полонених.

– Німці нас тримали під примусом… Ми – невинні, – виправдовувались ті.

– Нічого, розберемось пізніше, тепер ніколи.

Худобу і пограбоване майно повстанці передали селянам. 

«Сміливий рейд у «червоне царство сатани»

Улітку 1943-го сотня Кобця увійшла до складу куреня Назара (Павла Климука) і почала діяти за вказівками оперативного штабу. В цей час на Полісся насувала з півночі навала червоних партизанів, які грабували селян і своїми диверсіями на залізницях провокували німців на каральні акції проти мирних жителів. Особливо небезпечним було партизанське з’єднання Олексія Федорова, яке прибуло на Волинь із Чернігівщини. Його командир дослужився пізніше до генерала і двічі героя Радянського Союзу. Центром базування «федоровці» обрали Любешівщину, але їх загони діяли в багатьох районах аж до Ковеля. Провідник ОУН Любешівського району 29 липня 1943 року доповідав: «По всьому терені розташовані «червоні». У деяких селах знаходяться стало, а в решті сіл переїжджають ділянку їх та ще дуже мстяться несвідомому населенню – забирають у ліс і дуже мордують, аж до смерті».

Командир партизанської роти Федір Ткаченко у щоденнику з лютою ненавистю описує бої свого загону з повстанцями. Одна із таких сутичок відбулася у вересні біля села Фаринки Камінь-Каширського району.
«Бій тривав близько 3 годин. Націоналістів звідси вигнали, спалили Пнівне і Фаринки, де майже все населення було в націоналістах. Спалили їхні склади, вбили майже 30 чоловік…».

Боротися проти червоних було набагато складніше, ніж проти німців. Витяг із книги Миколи Гордієнка «З рейдів УПА»: «Мазепа довершив ряд славних походів на північно-західному Поліссю. Стоячи в районі Кримне (Камінь-Каширський район. – Авт.), він просив декілька разів команду куреня, щоб дозволили йому з сотнею піти на річку Стохід у «червоне царство сатани». Команда не хотіла згодитись, бо планувалась загальна акція на «червоних». Але Мазепу годі було переконати. Він настоював на своєму, а сотня його думку підтримувала. Годі було далі переконувати, і він дістав дозвіл. Мазепа з сотнею прямує на Пнівенську Вільку (нині – село Волиця. –Авт.) і пізно увечері переправляється через річку Стохід на північ від села Березичі». 

Мазепа з двома стрільцями вирушив у розвідку. У сутінках вони втрьох підійшли до невеликих кущів, які були недалеко села. 

«Нараз із корчів заклацали замки кулемета, крісів і фінок. І пролунав голос:
– Стой, кто ідьот ?..
– Свої, отряд Дяді Пєті, – сказав Мазепа.
– Пароль ?..
– Да что, растаку твою,.. українскіє націоналісти под­готовляют переправу через реку Стоход, а ти спрашіваєш пароль!

Мазепа спокійно підходить до становищ. Перелякані стрільці ідуть за ним. Більшовики повірили, і вся застава, – дев’ять осіб, – вилізла з корчів. Мазепа підійшов, привітався і почав закурювати. Всі большевики стояли півколом. У Мазепи фінка (автомат ППД) на шиї, навіть замок відтягнутий. Він робить невеликий півоборот, так, що цівка ППД сягає крайнього большевика. Залунала довга серія стрілів. Сім трупів на місці.  Двоє ранених починає втікати. Мазепа хапає большевицького кулемета і навздогін утікаючим посилає декілька серій. Обидва «червоні» загинули одразу… У большевицькому таборі паніка. Партизани в кальсонах тікають, хто куди може. Десятки розсідланих коней втікають у болота. Большевики не чинили жодного опору, а стараються вирватися чимскоріш із табору. Та ось розвинулась сотня і ураганом, разом із Мазепою, кинулась навздогін за ворогом. Мазепа забирає увесь трофей і вертається назад до командира куреня. Після цього випадку стрільці ще більше любили свого командира. Вони були готові віддати своє життя за Мазепу».

Кількох полонених німців, які призналися, що брали участь у знищенні села Кортеліси, повстанці розстріляли. Звістка про цю перемогу розійшлася далеко за межі Полісся. 

Ще одну блискучу перемогу повстанці здобули 19 серпня 1943 року під час нападу на Камінь-Каширський. Командир групи УПА «Турів» Рудий залучив до операції курінь Назара у повному складі та деякі менші підрозділи. Завдяки ретельно продуманому плану повстанці несподіваним ударом розгромили гарнізон міста й захопили багаті трофеї: сотні центнерів солі, муки, цукру та велику кількість зброї і військової амуніції. Ворог втратив більше сотні вбитими, а з нашого боку було лише два легко ранених. Кількох полонених німців, які призналися, що брали участь у знищенні села Кортеліси, повстанці розстріляли. Звістка про цю перемогу розійшлася далеко за межі Полісся.

Легендарний Мазепа поліг, як справжній лицар – у бою 

Наприкінці вересня у ставці Головного командира УПА Клима Савура було розроблено план ліквідації партизанського з’єднання Олексія Федорова. Тисяча вояків групи «Турів» мала наступати на партизанський район із заходу та півдня. Зі сходу мав виступити з двома тисячами козаків командир групи «Заграва» Дубовий. 3-го жовтня зразу на кількох напрямках розгорнулися запеклі бої. Найбільш успішно діяла сотня Мазепи, яка першою увірвалася в містечко Любешів і розбила партизанський загін імені Котовського, який там оборонявся. Але на допомогу «котовцям» прийшли інші загони Федорова, і повстанцям довелося відступати. Мазепа безпосередньо керував боєм на лінії вогню і був поранений двома кулями. Майже півтора місяці лікувався у шпиталі. 

Тим часом Рудий перегрупував свої сили і 15 жовтня розпочав новий наступ. У триденних боях біля Червищ, Лишнівки і Любешова обидві сторони зазнали значних втрат, але вибити партизанів із українського Полісся не вдалося. Противник мав велику перевагу в чисельності та озброєнні. Перемогти такого ворога лише завдяки героїзму було неможливо.

Після повернення Кобця, зі шпиталю сотня продовжує успішні бойові дії. 23 листопада 1943-го начальник штабу групи «Турів» Вовчак у своєму наказі відзначає успішні дії рою із сотні Мазепи під командуванням вістуна Легкого, який провів розвідку у ворожому терені поблизу Морочно (тоді –районний центр на північному заході Рівненщини). Рій повністю виконав наказ, провів розвідку, взяв у полон двох «червоних» та допровадив до постою основних сил. Від полонених отримано важливі відомості. Через десять днів підрозділи сотенних Медведя та Мазепи провели бій із партизанами під селом Червище. В результаті розбито з’єднання ворога, «червоні» втратили 8 вбитими, трьох полоненими, здобуто легкий скоростріл, 4 кріси та 14 коней. Наші втрати – один козак легко поранений.

14 січня 1944 року до сотні Мазепи приєднався станичний господарчий Хотешова Адам Антонюк на псевдо Роман, який був призначений у «почот» командира сотні. Він згадує про засідку на «червоних» біля села Черче. Внаслідок успішного бою знищено 12 партизанів і захоплено три фіри з награбованим майном – продуктами й одягом і чимало зброї. 

У лютому 1944-го в зв’язку з переходом фронту, тиск червоних посилився. Для кращого маскування сотня Мазепи була розділена на три групи – чоти. Наприкінці березня повстанська розвідка виявила, що в селі Гута Боровенська знаходиться партизанський склад із боєприпасами. Несподіваним нальотом «червоних» було розбито і захоплено частину амуніції. Тим часом, більшовики отримали допомогу і змусили повстанців відступати. Під час відступу від ворожих куль загинули командир сотні Мазепа і ройовий Гонта. Це сталося 29 березня 1944 року біля села Малі Голоби Камінь-Каширського району.

Івана Кобця посмертно нагороджено найвищою відзнакою УПА – Золотим Хрестом Заслуги першого класу. Нині ця нагорода зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.