25-річна снайперка у бою втратила ногу, але знову рветься на фронт

– Відновлюватися можна було й удома, але мені тут – у відділенні «травми», в лікарні Святого Луки у Львові – легше, серед своїх, – зізнається Анастасія Савка виданню NV. – Тут багато таких бійців, як я, – із пораненнями. Причому в багатьох – ампутація лівої ноги, ми тут – команда правоногих.

Савка розповідає, що вдома її аж занадто берегли б, та й самостійності було б набагато менше. А все життя Насті – про самостійність.

28 листопада минулого року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку вона підірвалася на ворожій міні та втратила ліву ногу до коліна. Зараз проходить реабілітацію, після якої розпочнеться протезування.

– Я швидко відновлююся, набагато довше за деяких хлопців можу ходити на навчальному протезі, – з певним викликом каже вона. 

Мета Савки – відновитися та щонайшвидше повернутися до лав ЗСУ. Їй є кого і що захищати – у Львові на неї чекають батьки та 5-річний син Ярема.

– Багато людей мене засуджують, мовляв, ти ж мама, як ти могла. Але я свій вибір зробила і не шкодую. Я воюю для того, щоб моя дитина не брала потім до рук зброю, – каже жінка-воїн, яка до великої війни працювала у автосервісі.

Сама «птаха» – Фенікс вперше взяла до рук снайперську гвинтівку в 23 роки і швидко її опанувала. Чоловіки на фронті спочатку ставилися до Анастасії зі скепсисом, але вона зуміла завоювати повагу побратимів.
– Все зовсім не так, як у фільмах – снайпер лежить, дивиться в оптику, каву десь біля себе поставив. Насправді ж ніколи не було зручних позицій, – розповідає про бойові дії Анастасія. – Ти бачиш ціль. Переважно дистанції не є великі. Ти бачиш ціль, і головне розуміти, що вона не стоїть: біжить, рухається. І треба зловити цей момент… Я думаю про тих людей, які коло мене. А про те, що в прицілі, не треба думати. Там треба робити.

Я стаю у воронку і відчуваю такий струм по всьому тілу, сильний запах тротилу в носі. Вже чітко розуміла, що буде ампутація…

У листопаді 2023-го одна з місій на Запорізькому напрямку закінчилась для неї трагічно.

– Прильоти були такі, що я вже реально думала: це – все, і ми отут лишимось. І тут нам по рації кажуть відтягнутись трохи з позиції. Я стаю у воронку і відчуваю такий струм по всьому тілу, сильний запах тротилу в носі. Вже чітко розуміла, що буде ампутація…

Доки Анастасію везли до стабілізаційного пункту, а потім – у лікарню в Запоріжжя, вона була притомною. Каже, усе, про що думала – це син та батьки.

– Я не агітую жінок, мовляв, давайте усі підемо воювати. Але треба розуміти, що ми – не в казці, і війна якимось дивним чином не закінчиться. Настане період, коли доведеться всім бути готовими.

Наступна мета Анастасії – добре опанувати протез (ампутовано частину ноги нижче коліна), відмовитись від візка і поверну­тись на фронт. Каже, занадто багато віддала армії, щоб зараз просто піти.

– Мені подобається снайпінг (це мистецтво маскування та вміння зробити точний постріл. – Ред.). Я це люблю, але не вважаю, що це єдине, що має вміти військовий. Треба користуватися різною зброєю, бо це реально допомагає на фронті. Є такі випадки, коли люди заходять на позиції, у них – тільки автомат, а, наприклад, біля них може валятися «труба» або РПГ, або інша зброя, вже залишена. І тоді твоє життя залежатиме від того, чи вмієш ти наявною зброєю користуватися. Я вмію, – каже Фенікс.

До речі

Станом на січень 2024 року в українській армії служить 45 тисяч 587 військовослужбовиць, що на 2108 осіб більше, ніж у жовтні 2023 року. 13487 з них мають статус учасниць бойових дій.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Volyn Nova.