Андрій Ковальов: «Українські пілоти в Литві «спакували» свої літаки у вагони і проривалися на етнічні терени України».
Український добровольчий рух зароджувався більш ніж 100 років тому в Маневичах
У цьому містечку на Волині у 1917 році був створений перший авіазагін у складі армії Української Народної Республіки. Фактично це сталось не внаслідок рішень центрального уряду, а завдяки патріотам, які самі проявили таку ініціативу
Розмірковуючи про феномен українського руху добровольців, про цей та про інші історичні факти виданню розповів Андрій Ковальов, кандидат політичних наук, військовослужбовець Збройних Сил України:
«Добровольчий рух – це українська традиція. Очевидно, у ХХ столітті варто відраховувати його від добровольців Легіону Українських Січових Стрільців, які створили першу суто українську національну формацію у складі Австро-Угорської армії. І там були виключно добровольці.Їх традиційно для України було значно більше, ніж австрійська армія хотіла взяти на службу.
Пізніше були армія УНР, війська Центральної Ради. Вони формувалися виключно з добровольців. І відбиття першої російської агресії було на плечах українських добровольців, які воювали в лавах російської імператорської армії і поверталися додому після фактично трьох років в окопах. Їх нічого не зобов’язувало залишатися на службі, але вони йшли до Києва, щоб творити українське військо.
Чудовий приклад українців-пілотів, які на той час перебували в Литві. Вони «спакували» свої літаки у вагони і проривалися на етнічні терени України для того, щоби створити перший в 1917 році авіазагін у складі армії Української Народної Республіки. Коли нарешті привезли свої літаки на станцію Маневичі, тепер – Волинська область, вони сказали: «Нарешті ми на своїй власній батьківщині, на своїй власній землі будемо творити українські війська».
Коли нарешті привезли свої літаки на станцію Маневичі, тепер – Волинська область, вони сказали: «Нарешті ми на своїй власній батьківщині, на своїй власній землі будемо творити українські війська».
24 лютого 2022 року, коли ворог розпочав широкомасштабну агресію і російські окупанти посунули на Київ, я став до лав 112 бригади територіальної оборони. Я вже був офіцером і потрапив у кабінет до майора, який вів статистику стосовно розгортання нашої бригади. Я в нього питаю: «Скільки нас?». Він каже: «На цей момент нас 400». Я так романтично кажу: «400 тисяч?», адже це Київ, місто-мільйонник… Каже: «Ні, всього 400 людей, на весь Київ». От із цього починалася 112 бригада ТрО.
Оскільки в нас було небагато офіцерів, командир бригади наказав нам: «Ви йдете розгортати бригаду». Коли ми з колегами-офіцерами вийшли на ґанок, я, реально, на одному з київських проспектів побачив щось схоже на концерт «Океану Ельзи»! Десь 30 тисяч людей: зліва не видно ні кінця ні краю, справа, спереду – маса людей. І це – реальні люди, реальні добровольці, реальні герої, тому що кожен з них не знав, куди він іде.
Добровольцям нічого не треба пояснювати, не треба ставити ніяких завдань. Кожен знає, що робити. Тоді люди із власної ініціативи починали копати окопи, робили блокпости. Оце найдивовижніше. У кожній незрозумілій ситуації українці починають будувати Запорізьку Січ.
Мотивація – це любов. Всі ми знали, що йдемо боронити своє. Свої родини, своє місто, свої вулиці. У цьому й сенс, очевидно, добровольчого руху».
