Молишся на ППО, але ненавидиш ТЦК? Ти або хрестика зніми, або труси вдягни

А відповівши другові, я побачив повідомлення про те, скільки російських ракет летіло вночі на Київ – і аж тоді серце почало гупати.

Страшно подумати, що було б у Києві сьогодні, якби не ППО. Збили всі ракети. Реально – боги. Чи оті, як їх, янголи-охоронці. Янголи з матюками та зброєю.

Ми всі молимося на ППО. Поширюємо плакати про «богів».

Але при цьому, згадав я через хвилину, ті самі люди лютою ненавистю ненавидять ТЦК.

Народ, це - інфантильно. Це, даруйте, але правда – це тупо.

Ви собі уявляєте так, що в ППО служать якісь напівбоги, а в ТЦК - «здорові лоби в тилу». Зовсім інша порода?

А ви ніколи не замислювалися над тим, що ППО, яка збиває російські ракети та дрони над вами в Києві чи Львові, теж, якщо на те пішло, перебуває в тилу?

Так сталося, що в мене особисто немає жодного знайомого в ТЦК – зате є кілька друзів у ППО. Напевно, в цьому роді військ ключову роль відіграють професіонали, але от мої знайомі – мобілізовані. І спробуйте з одного разу відгадати, хто їх мобілізував.

А, і до речі, одного з цих знайомих перевели в ППО після поранення на фронті.

І, ви не повірите, в ТЦК так само переводять людей після поранень. І часом не питаючи. Це ж важка й неприємна робота. Уяви собі, ти повертаєшся зі штурмової 10-ї бригади «Едельвейс», щоб у глибокому тилу на тебе нападав гуцул із сокирою. Якими не були б мотиви та психічний стан цього гуцула.

До речі, про психічний стан: усі ми так боялися військових із ПТСР, а поки що агресію виявляють цивільні, як оті жінки в Космачі, які через якусь істеричну дезінформацію побили жінку з дитиною. Попри те, що там мобілізовано вдвічі менше людей, ніж по області загалом. Хтось із моїх знайомих військових після цього випадку саркастично запропонував укласти з ними угоду: хай самі ці жінки стануть бойовим підрозділом ТЦК в обмін на те, щоб їхніх «підспідничників» не мобілізували. Нащадки УПА, блін.

До речі, про психічний стан: усі ми так боялися військових із ПТСР, а поки що агресію виявляють цивільні.

Боляче слухати маячню про «здорових лобів у тилу», коли бачиш очі ТЦК-шника, колишнього бойового медика з «Азову» й тієї-таки бригади «Едельвейс» із моєї рідної Коломиї. Він був поранений, і то не раз.

Чи очі чоловіка з діабетом, який повернувся із Німеччини захищати тих, хто зараз його так ненавидить. Він був снайпером. Скільки міг. До двох поранень і виходу діабету з-під контролю через неможливість лікуватися на фронті. Але ж агресивний ухилянт побачить у ньому просто «здорового» чоловіка із зайвою вагою, правда? Ще й відео зніме зі зневажливим коментарем.

Боляче, коли слухаєш нагородженого орденом «За мужність» Костянтина Галана з милицями. «Отут у мене, як у Франкештейна», – показує він і сміється. Дуже хотілося б колись познайомитись із ним. Навіть як письменникові. Такий колоритний український чоловік. Такий у нього еталонний красивий суржик. Костянтин - із тих, про яких я до широкомасштабного вторгнення багато писав у тій же The Ukraine.

До речі, в ці крайні два роки я для себе вирішив, що саме непоказушна «The» Ukraine з усіма її неправильними артиклями, нелітературною мовою й запахом поту якраз і захищає показушну псевдо-Україну з красивих плакатів, «красиву-здаля» Україну відео, знятих з висоти пташиного польоту.

Бо поки дядьки із СТО та комбайнери, що розмовляють суржиком, були мобілізовані за класовою ознакою – привілейовані показушники раптом виявилися «потрібнішими» на креветково-економічних, культурних, інформаційних та інших фронтах. Дехто на повному серйозі вважає, що його внесок у Перемогу – боротьба з «мовними покручами» на кшталт фемінітивів, які «грають на руку ворогові». Тут лінку не буде, але хочеться матюкнутися, як і щоразу від словосполучення «[прикметник + фронт у переносному значенні]».

***

Повернімося до реальних проблем.

Військові, як і цивільні, ненавидять отого одеського військкома з його будинком в Іспанії. Тому що такі люди не просто шкідливі для мобілізації, а отже – для армії. Це, насамперед, – падлюки, які заробляють на війні. Паразитують на стражданнях інших. War profiteering – чудова фраза англійською мовою (означає — військовоприбутковий. - Ред.) Бо таке явище існує не лише в Україні. Й не лише в армії. Й не лише в ТЦК.
Військові ставляться по-різному до зловживань, коли когось затягують у буси силоміць. Чоловік на одному з відео знаменитої Третьої штурмової бригади прямо каже: «А мені вже подобається, хай їх пакують».

Визнаю, на емоційному рівні й у мене пробивається зловтіха – особливо, коли в бусик потрапляє «чувачок» із «рексів», – отих цивільних, які ходять «на тактикулі» (онлайн-гра). Чи спортсмен, на кшталт полтавського фітнес-тренера. От де «здорові лоби».

Однак, звісно, все повинно бути за законом. І за Конституцією – яка, до речі, не ділить людей на «народжених» і «ненароджених» для війни.

А всі оці затягування в бусики – симптом хвороби. Симптом того, що просто розіслати повістки, напевно, вже не виходить. Адже люди самі для себе вирішили, придатні вони чи ні або хто на якому «фронті» важливіший.
Коли я йшов мобілізуватися в лютому 2022 року,  ТЦК переді мною відсіяла п’ять людей у черзі. Коли я крайній раз був у військкоматі, щоб стати на облік про прибуття у відпустку – там уже стояла черга чоловіків із документами, що дають їм можливість НЕ мобілізуватися. Я впевнений (іронія), що в кожного причини були залізні. Але, виходить, що тепер через брак охочих – не відсів кандидатів, а злощасні бусики.

Звісно, все повинно бути за законом. І за Конституцією – яка, до речі, не ділить людей на «народжених» і «ненароджених» для війни.

Між іншим, Третя штурмова чи «Вовки да Вінчі» досі відсіюють кандидатів. Про це ще буде в кінці.

***

Мені шкода людей, які тонуть у Тисі. Як каже згаданий вище Костянтин Галан, щоб перепливати річку взимку, таки треба мати яйця. Цю мужність переспрямувати б – були б «бойові плавці», сміється він. Та ще й із почуттям власної гідності, а не загнаної жертви.

Я б не хотів коли-небудь опинитись у ситуації, як ті кількадесят чоловіків, які вивалюються з бусика без вікон. І ніхто ж їх не пакував – самі напакувалися, що не скасовує факту, що поводження з ними на відео – абсолютно незаконне.

Всього цього могло б не бути, якби люди не вважали, що їх захищають якісь там «народжені богами війни». І якби не боялися ТЦК більше, ніж бояться окупації. Чоловіки з бусика чи трупи з Тиси могли б також бути «богами ППО».

***

А розділяти армію у своїй голові за функціями підрозділів на «хорошу» й «погану» – просто по-дитячому. Сумної слави ТЦК – така ж органічна частина армії, як і боги ППО.

Між іншим, аргументи про «винятково кадрову армію» під час широкомасштабного вторгнення чи протилежні геніальні ідеї «підняти зарплати, селяни підуть» – теж дитячі. Пам’ятаєте, у дитсадку була гра «Чур не я!!!».
В армії хтось виконує одну роботу, а хтось – зовсім іншу.

Армія – єдиний організм, хоч і далекий від ідеального. Оскільки визначено підрозділи чи військовослужбовців із певними функціями – значить, вони потрібні.

Нема такого, що штурмовики хороші, а радіоелектронна боротьба - погана. Нема такого, що артилеристи далі в тилу, ніж глибинна розвідка – значить, артилеристи знайшли собі «тепле місце».

Перестаньте розділяти ЗСУ на «хороших» і «поганих». Це не просто шкідливо – це по-дитячому і, повторюся, тупо. В усіх підрозділах служать різні люди: класні, падлюки, а переважно – просто кожен зі своїми приколами, тарганами в голові, суперечливими емоціями та бажаннями. Як я. Чи як ви. Такі самі.

А якщо ви все ж «із власного досвіду» (а частіше «власним досвідом» будуть спеціально підібрані під вас алгоритмами відео) так сильно ненавидите ТЦКшників – спеціально для вас уже розроблено способи максимально їх уникнути. Наприклад, замість ТЦК піти в крутий рекрутинговий центр. Чи хоча б на lobbyx.army або інший подібний ресурс.

Та і знайомих у частинах є, напевно, вже у кожного достатньо.

Адже захищають вас і ваші сім’ї вже два роки не «боги» й не «котики» – байдуже, чи служать вони в ППО, у штурмових бригадах, в ТЦК чи в РЕБ.

Захищають вас увесь цей час однокласники, друзі, колеги, куми, свати, брати. Такі ж, як ви. Не кращі. І не гірші. Може, їх таки потрібно буде нарешті замінити!

А якщо «Чур не я» – то хоч не заважайте.

Артем ЧАПАЙ, військовий, письменник, перекладач.

Джерело: pravda.com.ua.

Читайте також: Волині назвали кількість ухилянтів, які перебувають у розшуку: офіційні дані (Відео).