«Чому поляки не збили російської ракети? «Сцикуни»?!..»

Абсолютне природне небажання. Яке розуміють поляки. Але українці починають проєктувати свої бажання на вчинки інших і з’являється все це – «сцикуни», «зганьбилися» і т. д.

Причому поляки не думають, що вони зганьбилися. Але ж головне, що думають українці.

Так, ми всі хотіли б, щоб ця війна була не тільки нашою проблемою. Щоб у війну втягнулась Польща, а з нею – і все НАТО. Це наше природне бажання. Але не більше. І так само природним є небажання Варшави бути втягнутим у війну. Абсолютно раціональна поведінка.

Польща не збила ракету, яка на 39 секунд залетіла в її повітряний простір. Їхні збройні сили бачили, що ця ракета не становить загрози для Польщі і поляків. Вони чудово розуміли, що вона має ціль в Україні і скоро туди повернеться. І їхні вояки виходили з національних інтересів, приймаючи рішення не збивати ракету. Не з національних інтересів України, як не дивно. А з власних.

Що стримує Польщу від збиття ракети? Перше – це ризик потенційної ескалації. Так, він може бути не великим. Він може бути всього 5%, наприклад. Але це – не важливо. Коли в тебе немає війни, то навіть 5% ризику, що вона буде, – це забагато. І уникати її – це логічно. Це – раціонально. І Україна так само себе поводила б, якби росія воювала з білоруссю, і випадково ракета залетіла б у Рівненську область на 40 секунд. Без війни ми ніколи не пішли б на ризик спровокувати війну. І жодна демократична країна не пішла б. Тому називати це «боягузтвом» – не розумно. Це – вираження раціональної доктрини демократичної країни...

І дивно, що українці дуже часто апелюють до досвіду Ердогана, який не побоявся збити російський літак. Хоча цей приклад – взагалі не релевантний. Ердоган хотів збити цей літак. Дуже сильно хотів. І він просто скористався можливістю. Ердоган вже перебував у конфлікті з росією на території Сирії. І  хотів показати путіну силу. Ердоган є авторитарним лідером, для якого це характерно – мірятись «тютюндрами» з іншими лідерами. І для нього невеликий ризик війни не був проблемою, а «дах» НАТО дозволяв йому розуміти, що ризик ескалації – обмежений...  Польща – країна демократична, і для неї такі виверти не є природні.

Позиція українців продиктована тим, що ми – вже у війні. І нам немає чого втрачати. Війна вже прийшла до нас. І тільки до нас. Ми не захищаємо західний світ, атакують нас – і ми захищаємо себе. У нас немає мети врятувати світ. У нас є мета врятувати себе.

Звісно, для західного світу перемога путіна – не бажана. Тому вони нам активно допомагають. Але не бажана вона тому, що створює в майбутньому потенційні ризики війни з росією. І було б дуже тупо з їхнього боку ці ризики створювати зараз. Бо тоді сама допомога Україні втрачає сенс для раціональних інтересів цих країн.

Так – це раціонально і цинічно. Але саме таким є світ. І не розуміти цього є дуже дитячою позицією. Як і сподіватись, що хтось вирішить наші проблеми і добровільно візьме цей тягар на себе. Ми це зробили не самі. За нас обрав путін. І ми так само найбільше хотіли б, щоб цього не сталось. І уникали будь-якої ескалації до останнього.