Актуально!
Чи можна силою втримати молодь у воюючій країні?
Днями зустріла далеку родичку. Її старший син після проходження строкової служби залишився у прикордонниках. Молодший закінчує, і досить успішно, 11–й клас в одному з нововолинських ліцеїв. Знаючи прагнення хлопця до знань, його участь у різних олімпіадах, відразу поцікавилася, чи вже вибрав певний вуз і спеціальність. І моєму здивуванню не було меж, коли у відповідь від Олексія почула: «Я більше не хочу вчитися! Піду кудись працювати або в армію»
Мама, яка стояла поруч, розгублено мовила до мене: «От скажи ще ти йому щось, бо я не можу його переконати, навіть слухати не хоче про якесь навчання…» Після цих слів юнак різко сів у авто. Та це – радше виняток, ніж правило, і особливих доказів тому - не треба.
Щодня соцмережі рясніють повідомленнями, як молоді люди правдами – неправдами намагаються перетнути кордон, аби залишити Україну. І керує ними, в першу чергу, ніде правди діти, боязнь або небажання бути мобілізованими. Днями прочитала інформацію, що чверть українських школярів песимістично дивляться на майбутнє України і хочуть виїхати в інші країни. Про це свідчать результати опитування підлітків віком від 14 років, у рамках дослідження «Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення». Його проведено Міжнародним благодійним фондом SavED разом із дослідницькою агенцією VoxPopuli Agency. На запитання соціологів про те, як вони загалом налаштовані на майбутнє України, найменше оптимізму простежується саме серед учнівства. Продовжити навчання бажають 77% школярів. Зокрема, 35% учнів хотіли б вступити до провідного університету України, 25% – до іншого університету, технікуму чи коледжу України, 18% – за кордон. Останніх більше серед міського учнівства – 22% (проти 9% - у селах). І лише 6% планують одразу піти працювати, 4% – на військову службу…
Якщо зараз в Україні налічується 4 млн школярів, то кількість тих, хто планує залишити країну, – в межах одного мільйона (!) осіб.
Коли заговорили про найбільш гострі проблеми сьогоднішнього навчального процесу з директоркою Нововолинського центру профтехосвіти Валентиною Приступою, вона повідомила:
– Завершуємо документи щодо переходу нашого закладу «під крило» обласної ради. Потрібно ремонтувати дах на основному навчальному корпусі, дозамовили обладнання на бази механіків та автослюсарів, треба шукати кошти. Маємо інші нагальні потреби. Але це те, над чим працюємо й бачимо шляхи, як це вирішувати. Турбує інше...
Пані Валентина розповіла, що катастрофічно зменшується чисельність учнів. Якщо кілька років тому їхній заклад, один із найкращих не лише в області, а й в Україні, налічував не менше, ніж 700 вихованців, то зараз їх тут навчається 447. А вже в цьому році більше 30 юнаків віком 16–17 років написали заяви на академвідпустки й поїхали в інші країни, переважно в Польщу й Німеччину.
Ми добре розуміємо, зазначила Валентина Іванівна, що через рік чи навіть два війна навряд чи закінчиться, тому марно сподіватися на їхнє повернення додому. Тим більше, що там їхні батьки працюють і підшуковують для дітей місце, де би можна заробити.
– Найпростіше – заборонити виїзд за кордон певним категоріям молодих людей. Але хіба це допоможе? – дискутуємо з директоркою, якій, видно, небайдужа не лише доля рідного Центру, який готує гарних фахівців, а й країни, яку вони мали б відбудовувати. Додає негативу в загальну картину демографії й украй низька народжуваність, яка за останні десять років в Україні скоротилася на 40%. Серед головних причин: невисокий рівень допомоги при народженні дитини, а також - повномасштабна війна.
Зважаючи на це, днями у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, у якому пропонують збільшити розмір допомоги при народженні дитини з 41 тис. грн., які зараз отримують, до понад 384 тисяч. Та чи дійдуть руки до цього у наших «слуг»? Аби не розпочалися незворотні процеси...
Алла Лісова.
Читайте також: «Володимирський батальйон «волинської» бригади б’ється на Лиманському напрямку».
